Тисячоліття «найсвятішого зі всіх найсвятіших» храмів Русі — собору Софії Київської — Україна відзначає не 4 листопада, коли, за найновішими висновками науковців, було закладено перший камінь у будівництво храму, а цими днями, наприкінці вересня. Пік офіційних урочистостей — піднесена до найвищого державного рівня сцена на Софійській площі, з якої цієї суботи виступить Президент Янукович у супроводі художнiх колективів та церковних хористів. Чому вирішено святкувати тисячоліття наввипередки історії? Причина тривіальна. Через погоду, пояснюють у Національному заповіднику «Софія Київська», адже в листопаді може бути холодно і мокро, а під дахом заповідника не вміститься таке велелюдне зібрання.
Софія Київська, найвизначніша з християнських святинь Русі, і досі має свої таємниці та загрози. Її приклад свідчить, що сакральній пам’ятці на наших теренах треба прожити років з тисячу, щоб отримати увагу і суттєву підтримку держави.
Літописці–дезінформатори
Науковці заповідника не так давно з’ясували, що величний собор, «навіяний» враженням від Софії Константинопольської, почав будувати не Ярослав Мудрий, а його батько Володимир, хреститель Русі. З їхніми доводами погодилися і експерти ЮНЕСКО, позаяк тисячоліття Святої Софії саме цього року внесено в Календар пам’ятних дат цієї шанованої міжнародної організації.
Досі вважали, що собор заклали чи в 1017 році або й узагалі в 1037–му. Принаймні останню дату згадано в «Повісті временних літ». Утім графіті на стінах самої Софії Київської спростовують ці свідчення. До речі, вчені вже дослідили майже сім тисяч таких записів. Середньовічні хулігани, обмальовуючи стіни, залишили чудовий матеріал для дослідників ХХ століття.
«На фресках ми виявили графіті, датовані 1022 роком, 1028–м, 1033–м (аж три написи),навіть 1018 роком. Вони спростовують і 1037 рік як дату заснування собору, і 1017–й, адже таку велетенську споруду на той час неможливо було звести за рік. Ми маємо факт, що в 1018 році собор уже стояв і навіть був прикрашений розписами», — розповідає кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник заповідника «Софія Київська» В’ячеслав Корнієнко. Саме він досліджував софійські графіті. Крім того, у святцях збереглися дати освячення храму — неділя, 4 листопада (17–те за новим стилем) та 11 (24) травня. Вчені вирахували, в які саме роки ці дні припадали на неділю, і таким чином знайшли дату — 4 листопада 1011 року. «Цей рік був позначений і в написі над входом у собор, який з’явився у XVI—XVII ст., і у ктиторському (тобто зробленому на замовлення жертводавця. — Ред.) написі на арках центрального купола, який виготовили на замовлення митрополита Петра Могили, — веде далі В’ячеслав Корнієнко. — «Ізволєнієм Божим нача здатися сєй Премудрості Божія храм в лєто 1011». І це не єдині свідчення на користь 1011 року, каже дослідник.
Чому ж літописці зазначали інші дати? Вчені припускають, що давні хронографи просто виконували «княже замовлення», намагалися підвести дату закладення собору під роки правління Ярослава Мудрого — щоб приростити його велич.
Тиждень Софії довжиною у півроку
Дивно, але таку імениту ювілярку уряд ледь не оминув своєю фінансовою увагою. На початку року з’явилася постанова Кабінету Міністрів України про виділення заповіднику 17,4 млн. гривень, та невдовзі її було скасовано. За наполяганням Мінкультури, програму фінансування Софії таки було поновлено, розповіла журналістам генеральний директор заповідника Неллі Куковальська. Відтак храм–музей намагається відновити свій давній образ. Зокрема, сьогодні урочисто відкриють відреставровану браму Заборовського з пристінною галереєю (з XVIII ст. саме ця брама, пишно прикрашена елементами мазепинського бароко, слугувала за парадний вхід до соборного комплексу). У найближчих планах — відновлення Галереї янголів та славетного митрополичого саду. «Днями ми почнемо висаджувати дерева, деякі будуть і з іменними табличками», — каже Неллі Куковальська. Сад буде таким, як і при Петрі Могилі.
Утім деякі цінності Софії вже не повернуться ніколи. Насамперед це ціла галерея ікон та культових предметів, які після встановлення радянської влади «поїхали» до Москви та в скарбниці анонімних приватних колекціонерів. Дещо тоді було милостиво передано церкві, яку совєти «залишили жити» — Києво–Печерській лаврі. Сьогодні ці ікони повертаються до своєї Софії. Але тимчасово, на виставку «Пам’ятки українського сакрального мистецтва XV—XX ст.»
Слід сказати, що нерідко історичні цінності «титульного собору» Київської Русі поверталися до життя завдяки щедрим закордонним спонсорам. Так, згадаймо, Царські врата відновили за сприяння поляків. А тепер меценатами виступають американці. Як пояснила пані Куковальська, у фондах заповідника зберігаються деякі фрески та мозаїки зі знищеного Михайлівського Золотоверхого собору, і чотири з них завдяки гранту посольства США в Україні буде перенесено з бетонної основи на тонку сучасну. Виконають цю делікатну роботу спеціалісти з італійської Равенни. «Я бачила такі роботи в Італії. У нашій країні такі технології застосовували для фресок у Херсонесі, — каже Неллі Куковальська. — Це врятує фрески. Адже бетон — ворожий до такого виду малюнків, по ньому вже пішли тріщини, є деформації. А липка сучасна основа дозволить зберегти фрески й, крім того, легко перевозити їх на виставки в інші країни, це вже будуть не 100—110–кілограмові брили, а вп’ятеро легші експонати».
«Тиждень Софії Київської» включає ще презентацію ювілейної монети, виставковий проект народного художника України Мирослава Отковича (він був головним консультантом з відтворення Царських врат собору), урочистості на Софійському майдані, про які йшлося вище... Як обіцяє Тимофій Кохан, заступник міністра культури (а саме цьому відомство нарешті передають заповідник у підпорядкування), «софійські» урочистості триватимуть до кінця року.
П’ятирічку ще постоїть
Поцікавилися журналісти у директора національного заповідника і про давню проблему — загрозу Софії від ґрунтових вод. Неллі Куковальська пояснила, що загальний моніторинг за цим ведеться ось уже десять років, і прогнози фахівців такі: «Нам залишилося п’ять спокійних років, а далі — ситуація непередбачувана». Існує загроза для стрічкових фундаментів, на яких стоять будівлі заповідника. Для того, щоб з’ясувати, наскільки вона значна, треба вивчати не лише грунти під комплексом заповідника, а й ширшу, буферну зону. Таким є завдання вже розробленої програми інженерного захисту території. Утім цю програму ще не затверджено остаточно і не профінансовано.
У ХІ ст. Софійський собор мав значення не лише визначного релігійного, а й культурного та політичного центру. Під склепінням Святої Софії відбувалися урочистi «посадження на престол» київських князів, церковні собори, прийоми послів, підписання політичних угод.
Тут знайшли останній земний прихисток і великі князі — Ярослав Мудрий (1054 р), Всеволод І (1093 р.). Тут відспівували й інших князів, зокрема Володимира Мономаха.
У 1169 р. Київ захопив володимиро–суздальський князь Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого. Собор було пограбовано. За майже століття потому, у 1240 р., по Софії пройшовся Батий — церква встояла, але була понівечена. З 1480–х, коли по Києву пройшли війська татарського хана Манглі–Гірея, Софія Київська на ціле століття залишається стояти пусткою. Нове народження Софії пов’язане з іменем митрополита Петра Могили. За його наказом у 1633—1647 рр. проведено капітальне будівництво та реставрацію вцілілого храмового комплексу. Тут починає діяти чоловічий монастир. Наприкінці XVII ст. продовжуються жваві будівельно–ремонтні роботи собору, які фінансує гетьман Іван Мазепа. За його сприяння зводиться мурована дзвіниця у стилі українського бароко, а старі вежі набувають також барокового стилю.
29 квітня 1918 р. тут було миропомазано на гетьманство Павла Скоропадського.
1934 рік — Софійський монастир почасти врятовано від нищення радянською владою. Його оголошено Державним історико–культурним заповідником.
