У Мінську триває суд над двома молодими людьми, яких звинувачують в організації вибуху на станції метро «Жовтнева» 11 квітня. На лаві підсудних Верховного суду Республіки Білорусь — 26–річні токар та електрик із Вітебська Дмитро Коновалов і Владислав Ковальов. Крім теракту в метро, що забрав життя 15 людей, їм пред’явлено обвинувачення ще за кількома кримінальними епізодами — від вибухів вікон у під’їздах і підпалу кіоску у Вітебську до терактів у вітебському кафе 2005 року та під час святкування Дня незалежності в Мінську 2008–го. У результаті Коновалова звинувачують за 12–ма статтями Кримінального кодексу, Ковальова — за дев’ятьма, в тому числі у приховуванні інформації про злочин, що готується. Найголовніша ж стаття — «тероризм» — уже сама по собі, без решти на кшталт незаконного зберігання вибухівки або злісного хуліганства, загрожує підсудним смертною карою.
Усупереч усім сумнівам, влада все ж наважилася провести відкритий процес у цій гучній справі, нібито надавши шанс усім, хто сумнівається в затриманні справжніх злочинців, переконатися в спроможності білоруських компетентних органів. Засідання суду проходять в актовому залі мінського Будинку правосуддя, який вміщує більше ста осіб. На відміну від політичних процесів першої половини року, коли судили учасників протестних акцій 19 грудня, до зали суду пускають усіх охочих. При цьому перекритий мобільний зв’язок та інтернет заважають журналістам передавати оперативні репортажі про хід процесу. За дивним збігом, це вдається робити тільки близьким до влади інформаційним агентствам «БелТА» й «Інтерфакс–Захід». І лише в перерві та ввечері новиннєву монополію починають розбавляти повідомлення незалежних ЗМІ.
Обидва підсудних визнали свою провину лише частково. При цьому Ковальов заперечує будь–яку причетність до вибухів, у тому числі в мінському метро, тоді як Коновалов, навпаки, визнає свою провину тільки по цих епізодах. Зокрема, на досудовому слідстві він розповів, що привіз бомбу до Мінська, запакувавши її в подарунковий папір — на випадок, якщо раптом зупинить міліція. Перед тим, як задіяти вибуховий пристрій, Дмитро довго ходив по станції «Жовтнева» перед камерами відеоспостереження. Причини такої поведінки він пояснив дуже просто: «Хотілося походити перед камерами».
Владислав Ковальов відмовився від своїх свідчень, даних під час слідства — пояснив, що давав їх під моральним тиском. Слідчі пропонували Ковальову підписатися під тим, що він знав про підготовку Коноваловим теракту, обіцяючи, що в такому разі він зможе отримати лише 2 роки за те, що не доніс. Інакше ж «намажуть лоб зеленкою». Ковальов стверджує, що давав свідчення проти себе, бо був заляканий. Це відбувалося вже в день арешту (а точніше, в ніч, оскільки хлопців затримали близько 21–ї години на третій день після вибуху і вже до ранку вони, як рапортували силовики, давали свідчення). Ковальов розповів, що в перші ж години перебування в УБОЗі під час свого допиту чув через стіну крики Коновалова, але на його запитання слідчий відповів, що це кричить хтось інший. Проте в суді Ковальов запевнив, що впізнав тоді свого подільника і, можливо, крики товариша були викликані в тому числі й для морального пресингу на нього самого.
Поведінка підсудних цілком протилежна. Коновалов майже весь час дивиться в підлогу і не проявляє видимого інтересу до ходу процесу. Вчора він узагалі відмовився свідчити в суді й навіть відповідати на будь–які запитання, тож було вирішено оголошувати свідчення, які він дав під час попереднього слідства. Натомість Ковальов стоїть із високо піднятою головою і, схоже, ще сподівається довести свою невинуватість за серйозними звинуваченнями. Більшість визнаних ним епізодів звинувачення, до речі, припадає на період неповноліття — Владислав не заперечує, що в юності справді захоплювався петардами та феєрверками і проводив експерименти на шибах вітебських під’їздів.
У процесі задіяні одразу три прокурори, в тому числі заступник генерального прокурора Олексій Стук. Суддя Олександр Федорцов (заступник голови Верховного суду РБ) заборонив журналістам брати інтерв’ю в постраждалих від вибухів, пригрозивши кримінальною відповідальністю і назвавши ці можливі публікації тиском на суд.
На самому початку процесу одна з потерпілих під час вибуху передала через свого представника клопотання відкласти суд у справі про теракт до того часу, коли в країні скасують смертну кару і з’явиться суд присяжних. Проте клопотання було відхилено з тієї причини, що дане питання, як заявив суддя Федорцов, «не входить до компетенції суду». n