Небогемна Богемка

Справжнє чеське пиво, жінка–священик, яка вінчає молодят, запальні водні танці і колоритні пісні, а також особлива «богемська» мова — таким назавжди запам’ятається мені дивовижний край під назвою Богемка, найбільше поселення чехів на Півдні України.

Мова cхожа й особлива

Триста кілометрів на автобусі від Миколаєва — і я на місці. Мене зустрічає жінка з чеським прізвищем — Ольга Андрш. Вона — корінна мешканка Богемки. Пані Ольга виконує обов’язки голови місцевого чеського товариства «Богемка» та опікується аматорським ансамблем «Богемські фраєркі». Ми сідаємо в машину, щоб оглянути пам’ятки славнозвісного села. Дорогою Ольга Григорівна спілкується з чоловіком «богемською» мовою. Вона де в чому схожа з українською і водночас — особлива.

— Ми дуже пишаємося нашою «богемською» мовою, — каже Ольга Андрш, — адже ніде в Україні ви її більше не почуєте. Це й не зовсім чеська мова, адже за той час, що чехи жили на Півдні України, вона встигла ввібрати в себе колорит місцевого краю, а також лексику, яку використовували священики місцевої церкви. Якби не наша віра — ми б давно вже втратили свою автентичність.

Хоча в Богемці живе всього 450 осіб (iз них 197 — чехи за національністю), але селу є чим похвалитися. Адже це перше в районі село, яке газифікували, тут є хороші асфальтовані дороги, водопровід (ця «розкіш» поки що не доступна навіть мешканцям райцентру). Саме з цієї причини є багато охочих придбати будинок саме в Богемці.

Під’їжджаємо до місцевої школи, досить солідної, як для такого невеликого села, будівлі. Не так давно тут зробили капітальний ремонт, і тепер діти отримують знання у приміщенні, де стоять євровікна, є газове опалення. У школі створено краєзнавчий куточок, присвячений духовному спадку чехів. Працює недільна школа з вивчення рідної чеської мови, а в бібліотеці є література чеською мовою. Крім того, щоліта богемські школярі мають можливість безкоштовно відпочити в дитячих таборах Чехії. Все це стало можливим завдяки зв’язкам iз церковною громадою в Чехії. А налагодити ці зв’язки було ой як непросто. Поселенню чехів на Миколаївщині — 107 років. Біженцям тоді довелося виїхати з рідного краю через свої релігійні переконання. І ніщо не змогло зламати їхню волю і віру: ні випробування часом, ні антирелігійна політика радянської влади.

— У нашій школі всі предмети викладали тільки чеською мовою до 1938 року, — розповідає Ольга Андрш. — Також вона була основною для спілкування вдома. Навіть мій чоловік, коли ми ще тільки зустрічалися і він служив в армії, листи мені писав винятково чеською. Наше поселення завжди тримали під особливою увагою працівники КДБ. Ми знали, що ті листи, які ми надсилаємо до Чехії і отримуємо від своїх друзів і родичів, розкривають і уважно вивчають. Однак нас, швидше за все, просто «тримали на контролі», тому що ми добре працювали й нікому не заважали. А ось у 1938 році, перед початком війни, кордони стали закривати «на замок». До цього до нас часто приїжджали священики з Чехії, влітку діти з нашого села їздили туди у дитячі табори. І раптом раз — буквально в один день кордони було перекрито. Саме у той час молодий священик з Богемки повіз групу дітей–сиріт до Чехії на оздоровлення. Дома у нього залишалася дружина і свої діти. Але назад його вже не пустили. Так і залишився він жити в іншій країні, там же і сім’ю нову створив. А його діти виросли з мамою і батька побачили вже тільки в 90–ті роки, після перебудови...

Жінка–священик

Наступний пункт нашої екс­курсії Богемкою — місцева церква. Тут не тільки моляться. Весь другий поверх церкви обладнаний під бібліотеку та затишні житлові кімнати. Тут можуть відпочити гості з далекої Чехії. На будівництво цієї церкви свого часу з Чехії надали 20 тисяч доларів. Але тих грошей ледь вистачило на закупівлю будівельного матеріалу і зведення стін. А ось внутрішні роботи мешканці Богемки робили на чистому ентузіазмі у вільний час. Зате результат просто вражає — таку красиву будівлю рідко побачиш навіть у місті.

— Більшу частину роботи виконали наші жінки, — з сумом в голосі каже мені Ольга Григорівна. — Чоловіки на селі давно перетворилися на вимираючий вид. У нас в Богемці — справжній матріархат. Навіть обов’язки священика виконує жінка. За правилами нашої євангелістської церкви — це припустимо.

Я вдивляюся в лагідне обличчя жінки–священика місцевої громади: 46–річна Людмила Свердлова в Богемці і закоханих вінчає, і діточок хрестить, і молитви над небіжчиками читає.

— До мене довгий час служби в церкві читав священник, якому зараз вже 87 років. Коли вирішили знайти йому зміну, порадилися і громада запропонували мені зайняти його місце. Для мене це було трохи несподівана, але дуже приємна пропозиція. Я мала пройти своєрідний «іспит»: красиво прочитати Біблію чеською мовою. Із завданням я впоралася, проте вже тоді зрозуміла, що тепер моє життя дуже зміниться. Слава Богу, моя родина — чоловік і двоє дітей — підтримали мене. Донька та син тепер допомагають мені під час проведення свят у церкві. Крім цього, мені необхідно щодня приділяти увагу читанню релігійної літератури чеською мовою. Також щороку треба їхати в Чехію, де наприкінці січня проходять тижневі курси для священослужителів нашої віри, що з’їжджаються туди з різних країн. До речі, третина з них — це жінки. Я спостерігала, як проводять служби і чоловіки, і жінки. І дiйшла висновку: найголовніше, щоб у людей був талант до цієї справи, особливе сприйняття дійсності — тоді не має особливого значення її стать і вік. А от якщо дару спілкування з людьми нема — то ніщо вже не допоможе. Я це зрозуміла, коли три тижні прожила при одному з чеських храмів і разом із тамтешнім священиком ми виконували всю роботу. Тамтешній батюшка взагалі не має часу на свою родину. У нього тільки один вихідний — понеділок. Окрім своєї щоденної роботи, він відвідує хворих парафіян, проводить на дому причастя й інші обряди. Але я вдячна Богу, що моє життя змінилося. Хоча сан священика не звільняє мене від щоденної роботи, яка покладена на жінку–матір: прання, прибирання, приготування їжі. Чоловік принаймні звільнений від цих обов’язків. Крім того, він не такий емоційний, як жінка. Мені дуже важко відчитувати небіжчиків. Особливо, якщо померла молода людина і горе рідних не знає меж. Аж сльози на очі навертаються, так боляче бачити горе матері...

Чи змінила вас нова посада?

— Звичайно, я навчилася прощати людей. Ніколи не звертаю уваги — багата людина чи бідна. Я можу з кожним зупинитися, поговорити про сенс життя... Та й саме життя я тепер гостріше відчуваю. Я хочу, щоб люди чули й розуміли те, про що пишеться в Біблії, чому нас вчить Ісус Христос. Я завжди радію, коли читаю мої проповіді і бачу людей, які усміхаються або плачуть, тобто відчувають якісь емоції. Це означає, що мої слова знаходять відгук у їхніх серцях та душах.

ДО РЕЧІ

За даними всеукраїнського перепису, на території нашої країни проживає понад п’ять тисяч етнічних чехів. У наступному році стараннями чеських товариств в Україні вийде «Історія чехів в Україні», доповнена фотографіями, чеською та російською мовою. «Ми хочемо нагадати про деякі історично значимі факти, пов’язані з проживанням чехів на території Україні, — каже голова Чеської національної ради України Людмила Мухіна. — Наприклад, відомий гідравлік Георгій Сухомел, який спроектував канал Донбас–Крим і дуже багато зробив для розвитку гідросистем в Україні. Також треба згадати й Василя Земляка, відомого українського письменника, справжнє прізвище якого чеське — Вацек. У роки війни він був у партизанському загоні і там взяв собі нове прізвище. Останні роки він жив у Києві, був сценаристом кіностудії ім. Довженка. Зовсім недавно київське чеське товариство знайшло могилу археолога Вікентія Хвойки, відомого українського археолога чеського походження. Ми активно продовжуємо шукати наші історичні корені».