Невдячна справа писати про подію, яку краще один раз побачити, ніж сто разів почути про неї. Але у даному випадку слово виступає у ролі подразника, спонукання до дії: почути, а потім захотіти побачити. Оскільки «Піна» ветерана німецької режисури Віма Вендерса — це перший фільм, який доводить, що сучасний кінематограф недарма вдався до реабілітації винаходу тривимірного кіно. Як із морської піни народилася найпрекрасніша жінка, так із «Піни» Вендерса — найкраще на даний момент втілення 3D. Метафора, можливо, дещо сентиментальна, проте саме такі відчуття переживаєш при перегляді картини. Як не дивно, дотепер у жодному кінопроекті — ні у вибуховій «Алісі в Країні чудес», ні в комп’ютерному «Троні» (хіба що трохи краще в «Піратах Карибського моря–4») — стереозображення не сприймалося настільки органічно й природно. Як на мене, цей зображувальний спосіб менше придатний для розважальних проектів, ніж для пізнавальних, а то й мистецьких. «Я був упевнений, що 3D і танець створені один для одного. І я не розчарувався», — переконливо заявив режисер, натхненний цим поєднанням після того, як побачив фільм–концерт U2 у 3D.

Форум видавців у Львові давно не улягає репортажній формулі «прийшов, побачив, написав». Скласти уявлення про дві сотні різноформатних імпрез, що відбуваються кожного з чотирьох днів ярмарку, — поза будь–якими межами. Журналістові лишається констатувати ознаки стабільності та фіксувати подієві новинки.

— Пане Анатолію, чому такий вибір — «Люкс для іноземців»? Можливо, це корелюється з Євро–2012, новими готелями, які обіцяють набудувати в Україні, іноземцями?

— Ніякого зв’язку немає ні з Євро, ні з готелями. З одного боку, це був випадковий вибір, а з іншого — цілеспрямований пошук хорошої п’єси, бажано, комедії. Зараз дуже важко знайти хорошу драматургію, і нарешті через інтернет, з яким я не товаришую, мені це вдалося.