Україно моя! Мальовничий мiй
сонячний краю!
Я — маленьке зернятко
в твоїх урожайних полях...
Твою ласку й любов
я щомитi душею вбираю,
Я росту i виходжу
на сонцем осяяний шлях.
Знаю я, що той шлях
не буває без терня i болю,
Але розум i праця
менi допоможуть в життi.
Головне, Україно,
щоб ми зберегли твою волю!
Незалежнiсть i вiра для нас —
непорушнi й святi.
Хай нас Бог береже
вiд вiйни i стихiйного лиха,
Всi хвороби жахливi
хай щезнуть навiки–вiкiв...
Україно моя!
Ти — як свiтла мелодiя тиха,
Як могутня рiка
iз мiльйонiв маленьких струмкiв.
Щоб нiхто не посмiв
закувати нас в рабськi окови,
Щоб жили ми щасливо i вiльно
на рiднiй землi,
Ми несемо в душi
невмируще Шевченкове слово,
Здобуваєм знання...
То нiчого, що ми ще малi, —
Всi таланти свої
ми даруєм тобi, Україно,
І натхненною працею
славити будем тебе,
Бо у наших серцях —
рiдна мова, така солов’їна!
І поля золотавi,
i небо, таке голубе!
Вiрю я, що завжди
наша пiсня лунатиме дзвiнко,
І майбутнє у нас
буде краще, нiж сад навеснi...
Я скажу на весь свiт
гордо й радiсно:
«Я — УКРАЇНКА!» —
І нехай всi народи
захоплено заздять менi.
Ірина Сподар,
учениця 9 класу Долинської гiмназiї №1
Івано–Франкiвська область