Трояндові кларнети

Завтра, в роковини смерті Павла Тичини, у село Піски, що на Чернігівщині, на його малу батьківщину, приїде цілий десант — діячі культури, поети, журналісти, а також учні столичної гімназії №191, яка носить ім’я цього талановитого і несподіваного поета радянської доби. «Будуть Іван Драч, лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка — головний редактор «Слова Просвіти» Любов Голота та художник Валерій Франчук, лауреат літературної премії ім. П. Тичини Ніна Гнатюк, режисер Сергій Архипчук», — розповідає директор київського Музею Тичини, правнучка поета Тетяна Сосновська. На жаль, у самих Пісках, попри клопотання громадськості, досі немає ні пам’ятника Тичині, ні бодай маленького музею. Своєрідною природною пам’яткою поетові стане трояндова алея, яку висадять завтра. За словами пані Сосновської, буде висаджено три десятки кущів.

Школа у рідному селі Павла Тичини, звісно, носить його ім’я. Тож київські гімназисти подарують кожному пісківському «колезі» поетичні збірки Тичини, а дорослі гості — книжки до шкільної бібліотеки та картини до шкільного музею.

Нагадаємо, цьогоріч минуло 120 років від дня народження Павла Григоровича, особистості контраверсійної і досі не розгаданої: це був талановитий поет–колаборант чи трагічний хамелеон, котрий, вихваляючи, як «партія веде», завдяки своєму статусу академіка та високого державного чиновника рятував від знищення дисидентів, саму українську культуру й мову. Через цю «замаскованість», а також через бідність нинішньої держави та нашу одвічну біду — організаційну нерозторопність — ювілейні вшанування хаотично розбіглися по цілому рокові. Так, лише завтра відбудеться урочисте погашення ювілейного маркованого конверта та презентація новодруків із віршами Тичини для дітей, куди ввійшов класичний і мало не народний «А я у гай ходила по квітку он яку...». Цю подію прийме під своїм невеликим дахом єдиний в Україні Музей Павла Тичини, розташований у квартирі будинку №5 на вулиці Терещенківській, де мешкав іменитий радянський поет.

Доречно нагадати, що незадовго до ювілейного року столична влада розв’язала боргову проблему музею. Тетяна Сосновська подякувала «УМ» за висвітлення проблем музею, адже в нього хотіли забрати приміщення через комунальний борг, який склав усього–на–всього 14 тисяч гривень. «Нам дуже допомогли ваші публікації. Зараз ситуація вирівнялася, хоч і залишається двозначною, — каже директорка. — А якби наш музей зробили державним, це позбавило б нас більшості проблем».

ДОВІДКА «УМ»

Павло Тичина народився 23 січня 1891 року в селі Піски Чернігівської губернії. Батько був сільським дяком і водночас вчителював у місцевій школі. У Павла було п’ятеро сестер і четверо братів.

Учився у духовній семінарії, а значно пізніше — в Київському комерційному інституті, який так і не закінчив. Писати почав iз 1906 року. Перша збірка поезій — «Сонячні кларнети», українська версія символізму, — побачила світ у 1918 році. Він перший з українських поетів, хто наважився писати «не так, як Шевченко». «Замість сонетів і октав», «В космічному оркестрі» та інші поезії, які вийшли до 1925 року, не мають і натяку на «партійну лірику». А в 1930–х Тичина, якого досі навіть критикували за «буржуазний націоналізм», капітулює перед тоталітарною системою і стає «співцем нового дня». Далі були «Партія веде», «Комунізму далі видні» та інші, в яких, на думку пізніших дослідників, поет іронізував над радянським ладом. Це не завадило Павлові Тичині стати головою Верховної Ради УРСР, маріонеткової, очолити Міністерство культури радянської України.

Помер 16 вересня 1967 року і похований на Байковому цвинтарі.