Із дерматозами по сусідству

06.09.2011

До середини 90–х років тут, на першому поверсі будинку за адресою вулиця Нагірна, 6/31, був дитячий садок. У 2005 році 600 квадратних метрів цих площ рішенням Київради передали «Українському науково–виробничому центру проблем дезінфекції». Місцеві мешканці запевняють: в одній із кімнат «хімічили» міндобрива та отруту, які тут же вантажилися у фургони. А мешканці мусили дихати шкідливими випарами.

Тепер же приміщення, де, за свідченнями колишньої прибиральниці Центру, фасували засоби дезінфекції, від яких вона обпекла руки, передали в оренду ТОВ «Інститут псоріазу та хронічних дерматозів». Відтак спокою мешканцям чекати не доводиться: вони бояться, що хворі, які їхатимуть в Інститут з усього Києва, розноситимуть свої болячки, і непокояться за здоров’я дітей. Люди зібрали більше сотні підписів проти сусідства з «дерматозами», однак і в iнституті, і в органах місцевої влади запевняють: усе законно і безпечно.

 

Хімікати в дитсадку

«Десь до 1996 року тут дитсадок був, потім, коли дітей стало менше, їх перевели до іншого навчального закладу, — розказує мешканка «конфліктного» будинку Людмила Медведенко і показує металопластикові вікна на першому поверсі й двоє дверей: перші — Центру дезінфекції, другі — ще без таблички, Інституту псоріазу. — Кілька років тому, коли наші мешканці «воювали» із незаконним будівництвом на двох дитячих майданчиках, перед виборами сюди приїздив Олександр Омельченко. Ми поскаржилися йому і на те, що не стало дитсадка. У 2001–му з’явилася фірма, яка пообіцяла нам його повернути, а натомість «прописала» тут «Український науково–виробничий центр проблем дезінфекції».

У зверненні, підписаному 76 мешканцями будинку, люди викладають особливості роботи цього Центру: «У приміщенні проводився розлив, змішування та фасування засобів дезінфекції: засобів боротьби з пліснявою, грибками, шкірними захворюваннями тощо. У приміщеннях Центру існував також склад, де зберігалися ці отруйні речовини (зараз тут роблять ремонт)».

Причому ці факти стали відомі завдяки прибиральниці, яка працювала на складі, більшість же мешканців навіть не підозрювали про вищенаведене. Ця жінка, яка всіляко уникає зустрічі з журналістами, говорить, що до цього часу має захворювання шкіри і нігтів на руках.

Натомість директор Центру пані Сапельнікова в офіційній відповіді запевняє: їхні виробничі приміщення розташованi на вулиці Зрошувальній, а склад готової продукції — на Фрунзе. Тож претензії необґрунтовані, хімії в будинку не було, а на Нагірній працює лише керівництво, менеджери та бухгалтерія. До того ж Сапельнікова наголошує, що прибиральниця, яка буцімто бачила, як фасують відходи, заперечила таку інформацію.

Мешканці стоять на своєму: із їхнього будинку торгували отрутохімікатами, тут були фургони, а в квартирах — неприємний запах.

«Буде дерматокосметологія»

Перевірити, була хімія в колишньому дитсадку чи ні, вже не вдасться. Із 15 липня у частині приміщень, де, за свідченнями, вона зберігалася, триває ремонт — ТОВ «Інститут псоріазу та хронічних дерматозів» узяло їх в оренду і планує, за словами Сапельнікової, відкрити там косметологічну клініку.

Мешканець Нагірної, 6/31 Валерій Борисович говорить, що неабияк орендарям «грає на руку» їхній ЖЕК — мовляв, для клініки було технічно необхідно влаштувати примусову вентиляцію, і працівники контори «випрошували» у мешканців дозволів і підписів на її встановлення. «З Центру нам пишуть, що клініка ще не відкрилася, бо немає всіх документів. Але ж ми бачимо, що туди ходять люди. Саме зараз ні, бо ми підняли галас, але пацієнти там були. Розумієте, це дерматологія, нам страшно за дітей, можна ж такого «начіпляти»...» — непокоїться пан Валерій. Минулого тижня півсотні людей зустрічали комісію чиновників, санстанції та ЖЕКу — з криками і протестами. Однак перевіряльники запевнили: все в порядку, документи оформлені належно.

«Тут буде базова дерматологія. І не буде заразних захворювань шкіри, — поспішив запевнити «УМ» Богдан Литвиненко, головний лікар майбутньої клініки. — Не буде венерології, а лише дерматокосметологія. У нашій клініці здійснюватиме прийом дерматолог, дерматокосметолог, онколог і терапевт. Від гінекології ми відмовилися».

Богдан Вікторович наголошує: планується амбулаторія, стаціонару не буде, лабораторії теж, на аналізи хворих направлятимуть в інші спеціалізовані центри. «Маніпуляції будуть проводитися лише ті, що дозволено проводити в житловому приміщенні, виведеному із житлового фонду і з дозволами СЕС, пожежників та ліцензією МОЗ. Зараз ми нікого не приймаємо. СЕС дає нам дозвіл на дерматологічний прийом без заразних дерматозів і венерології».

Мешканцям така відповідь не подобається, і це зрозуміло — хіба ж хворий, який хоче звернутися в Інститут, наперед знає, заразний у нього дерматоз чи ні? І ще один момент, який здався нам дивним: у коридорі, біля приймальні, яка, за словами головного лікаря, ще не працює, і відвідувачі сюди ще не ходять, лежать стоси листівок — реклами мийних засобів. Для кого вони? Для головного лікаря і двох помічниць? Можна припускати, що амбулаторія уже діє і відвідувачів приймає. Крім усього, насторожує і серйозна система вентиляції — якщо лабораторії не буде, для чого ця масивна труба?

Мешканці обіцяють не відступатися і залучитися підтримкою кваліфікованих юристів, бо, на їхню думку, Інститут порушує норми, які забороняють функціонування в житлових будинках медичних закладів, подібних до Інституту псоріазу та хронічних дерматозів.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>