Росу на гори і на доли
Дарує нам всевишній час:
Радій, народе, ти, як море,
І геній — твій іконостас.
І моцні в тебе м’язи й кості,
І слово в тебе не просте.
Лиш не стає у тебе злості,
Коли довкіл бур’ян росте.
І через межу тисне корінь,
І землю ссе твою, як грудь.
І над тобою чорний ворон
Іще літає, не забудь!
А ти, обійми розпростерши,
У пащу лізеш, як і перше.
* * *
Але збираються й громи, —
Вони ідуть завжди по колу,
Від Хотина до Колими
Ведуть снігами челядь голу.
Осколки правди. Штрих з кіно —
Реальне дно, реальне шоу.
Нема вже демона давно.
Та з пекла визирає знову.
І склеп кремлівських катакомб
Тримає духи окаянні.
Вони ще цілять нам у лоб,
І ми застигли у чеканні.
І ми терзаємо свого
І розпинаємо його.
* * *
Свою грімку проводять раду
Й до горла тягнуть хижу сталь.
І підкуповують на зраду
І тих, що зрадили — не жаль.
Вони подзенькують невпинно —
Їм срібло важать день і ніч.
Ти бачиш, мила Україно,
На що сповзла героїв січ?
Та ті герої — безіменні,
Без роду, племені, стовпа.
Не їх були ножі свячені,
Не їх Батуринська чота.
Таврують праведників чола,
Та до злодіїв правда квола.
* * *
І салютують канонаду
Христопродавці і кати.
А ти шукаєш раю–саду,
Щоб Спасу яблук принести.
Щоб воскові палити свічі
У чорнобривцях й васильках.
Щоб відселити вічний відчай —
Печаль на лицях і руках.
Ти віддираєш по живому
Заросле терня і ланці.
У тебе ж кидають потому
І каменюки, й камінці.
Свята наївність.
Плем’я стиду —
Могутній вислід геноциду.
* * *
І сиплять розпач між людьми
Гріхом покликані на віру.
Вони перевертають шкіру,
З овець вбираючись свиньми.
О, ким занесено й коли
Цей вірус правдодефіциту,
Навалу слави і хули
На конституцію санскриту.
Усе дав Бог, не обділив
Ні подолян, ні слобожанців,
Ні козаків, ані повстанців.
Та багатьох диявол збрив.
А їх нащадки на розпутті:
Непевний час і знаки люті.
* * *
Уцілять в зерно винограду —
У Божу кров, у Божу твердь.
А холую і конокраду
Насиплять золота ущерть.
Насиплять гори, луки, море,
І приведуть рабів фургон,
І діти смутку і покори
Кістками вибудують трон.
Ви сього прагнете на волі,
Ви з сим прийдете на алтар
Пророки згубленої долі
Хмільні калимом яничар?
А за калим не тяжко сину
Продати нашу Україну.
* * *
У тих, хто мічений, з крильми
Залишиться не повна тища.
І матір світла і причиста
Зійде, щоб бути між людьми.
Вона ввійде у кожен дім
І зазирне у кожні очі.
І схилить неба нам усім
Й спитає: може, волі хочеш?
І що з нас кожен відповість,
І чим свою утвердить волю?
Сей «найболючий в світі гість»
Умить розтане в чистім полю.
І вознесеться догори.
Та світло лишиться: Бери!
Вiра КИТАЙГОРОДСЬКА
Чернiвцi