Уперше фестиваль «Кришталеві джерела» зібрався в Кролевці, райцентрі Сумщини, саме напередодні славнозвісного ГКЧП. Власне, почавшись у Радянському Союзі, фестиваль опинився в ущелині між політичними формаціями, тому закінчувався уже в незалежній Україні. Тепер «КД» святкує 20–рiччя. Звісно, за арифметикою мало би бути 21, але одного року фестиваль відбувся в дуже урізаному вигляді, тому його не порахували.
Напередодні ювілею вирішили зібрати спогади тих, хто став вихованцем фестивалю й обрав собі професію відповідно до дитячого захоплення. Їх виявилося чимало. Якщо взяти для прикладу сумську студію молодих журналістів «Відлік», то з неї у дорослу журналістику пішли Таня Карпенко, Катя Лебедєва, Оля Кошеленко, Наталя Євтушенко, Олексій Руденко, Олексій Гвоздик, Оксана Москаленко, Рита Чимирис та iншi — ловіть в українському та зарубіжному теле–й радіоефірі та на сторінках газет!
Зрозуміло, оскільки фестиваль має справу з початківцями, то їм треба навчатися. Учитися було в кого й було чого: представники кінематографа Володимир Талашко, Віктор Гресь, Григорій Кохан, Олег Бійма; кінознавці Оксана Мусієнко (до речі, одна з ініціаторів створення фестивалю й незмінний його президент), Валентина Слободян, Олена Куценко, Микола Слободян; письменники Юрій Покальчук, Микола Гриценко, Василь Довжик. Цього року «вчительську» традицію продовжили головний оператор національної телекомпанії України Володимир Таргонський, сценарист Сергій Ільницький, російський режисер Володимир Фокін.
«Чи буде дитяче мовлення, окрім фестивального?» — це запитання червоною ниткою проходило через фестиваль. Чому Україна не має власного дитячого каналу телебачення? Що потрібно для його створення? Голова Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, основного з організаторів фестивалю, Володимир Манжосов вважає, що поки немає каналу, на який можна було б покласти цю відповідальну справу.
Проблем у площині дитячої творчості багато. Так, постає питання, коли держава підтримуватиме дитячі студії на місцях? Ентузіасти, які розвивали дитячі таланти в провінції, втратили свій запал, бо не мали техніки, приміщень, бодай мінімальних коштів. Скільки студій, яскраво спалахнувши на «КД» своїми прекрасними творами, зникли з небосхилу дитячої творчості. І Нацраді, й іншим організаторам — Мінкультури, Міносвіти, Мінмолоді й спорту, національним спілкам, місцевій владі — варто більше уваги приділяти таким дітям, не лише заходами раз на рік, а системою постійної підтримки.
«Організаційних проколів було багато», — кажуть самі організатори. Утім деяка імпровізаційність та недоорганізованість притаманна «КД» усіх років. Звісно, це дратує. Але цього літа було зроблено немало. Зокрема — виготовлено справді ексклюзивні призи. Чудову базу для проведення «КД» надала Українська академія банківської справи. Відбулася запланована поїздка на бліци до Тростянця, були інші цікаві події.
А щоб позбутися накладок та прорахунків, може, все ж варто на 21–му році фестивалю створити його постійно діючу дирекцію? Можливо, й на базі Сум. Адже обласна влада висловила бажання приписати народжений тут фестиваль назавжди. До речі, ще одна новина: запроваджено приз голови обласної держадміністрації. Його Юрій Чмирь вручив переможцю, якого визначило найчесніше дитяче журі фестивалю, — студії «Аматор» селища Славгород Дніпропетровської області.
Хоч дитяче журі назвали найчеснішим, доросле навряд чи можна назвати нечесним. Воно працювало в напруженому режимі. Спробуйте переглянути 545 фоторобіт; кіноробіт обсягом у 11 годин безперервного перегляду; 32 години телеробіт та вісім годин незамовкаючого радіомовлення! Впоралися. Номінацій було багато. Переможців, відповідно, немало. Присудили навіть гран–прі, яке за 20 років вирішили вручити лише всьоме: його володарем стали діти з громадської організації «Ракурс плюс» міста Верхньодніпровська Дніпропетровської області.
Фестиваль закінчився — хай живе фестиваль! Із таким настроєм роз’їжджалися юні учасники. А від одного з організаторів почула: «Один iз кращих фестивалів. Але робити його важко. Наступного року вже не братиму участі в цьому». А ми сподіваємося, що мине час, і фестиваль, як то буває, знов покличе до себе. І схочеться його зробити знов.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
