Спроба №2

Своїм рішенням Господарський суд Криму реанімував справедливі претензії ще п’ятирічної давності. Нагадаємо, в січні 2006 року до російського відомства через севастопольський Апеляційний і Господарський суди позивалось держпідприємство «Держ­гідрографія». Більше того, працівники його Севастопольської філії на виконання судового рішення спробували навіть потрапити на об’єкти, проте майже кожного разу наштовхувалися на «непробивних» озброєних морських піхотинців ЧФ Росії. А у Ялті український маяк чорноморці фактично повертали під свою юрисдикцію силоміць.

До затяжної «маячної» війни, більше схожої на ризиковану піар–акцію, долучалось «Студентське братство» під орудою Олега Яценка. Натомість командування ЧФ про всяк випадок лише перекинуло своїх морпіхів за межі Криму — в херсонський Генічеськ — для посилення охорони тамтешньої станції навігаційної системи. Але все закінчилося лише офіційною заявою нашого Міністерства закордонних справ: мовляв, росіяни не мають права переміщати свої підрозділи на території нашої країни без відома українських властей. От, власне, і все.

Нині ж кримський Господарський суд просто констатував прописні істини, певніше — нагадав Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції, що рішення судів 2006 року про повернення маяків вступають у законну силу з моменту їхнього ухвалення (якщо тільки не оскаржені в установленому порядку). Простіше кажучи, на вимогу «Держ­гідрографії» судові виконавці мають вилучити у чорноморців дві станції РС–10, розташовані у Євпаторії і на Тарханкуті. А ще — 6 маяків, 9 навігаційних знаків та інше обладнання вздовж кримського узбережжя.

Цікаво, поквапляться цього разу держвиконавці чи знову «відморозяться» через якісь формальності. Утім при всіх варіантах наші стратегічні партнери у тільняшках традиційно, як це заведено ще з 2002 року, й оком не моргнуть, аби пристати на останнє рішення українських суддів. Інша справа — якщо перші особи держави відважаться якоюсь мірою використати «маячний» козир, скажімо, у наболілих газових перемовинах.