Ольга Большакова: Років через п’ять може бути нова «Женева»

Скандали у телестудіях політичних ток–шоу, безкінечні серіали, танці та залицяння на екрані — це картинки напоказ. Насправді ж телебачення — досить потужна галузь, де обертаються великі гроші і лише на один проект на зразок «Танців з зірками» можуть витрачати не менше 2 млн. доларів. Хоча телевізійники в Україні будь–яку фінансову інформацію маскують за ширмою «комерційна таємниця». Навіть перехід на цифрове мовлення, де правила диктує державний регуляторний орган — Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, максимально утаємничено. Чому так відбувається, ми запитали в експерта, фахового юриста й економіста, керівника Центру законодавчих ініціатив Незалежної асоціації телерадіомовників (НАМ) Ольги Большакової.

Про ухиляння від податків та їх оптимізацію

— Пані Ольго, чому вітчизняне ТБ максимально утаємничує всю фінансову інформацію? Чи мають телеканали законні підстави, щоб не оприлюднювати бюджети своїх проектів?

— Ця інформація дійсно є комерційною таємницею, і телекомпанії мають право її не розголошувати. Іноземні компанії традиційно відкритіші, бо за кордоном середній і великий бізнес побудований переважно у формі акціонерних товариств. Їх звітність відкрита не лише для акціонерів, а для всіх, адже будь–який громадянин перед тим, як придбати акції, має розуміти, куди вкладає гроші. В Україні ж бізнес починався з кооперативів, приватних підприємств і товариств з обмеженою відповідальністю. Таким формам комерції взагалі не притаманна відкритість і законодавство її не вимагає. Відповідно сформувалось і загальне ставлення до розголошення фінансової інформації — дуже обережне у нас, і доволі вільне — за кордоном. Це специфіка не вітчизняної телеіндустрії, а бізнесу в цілому.

Друга важлива причина закритості — недосконалість і нестабільність податкового законодавства.

— Не секрет, що в умовах нашого «дикого» ринку телевізійники намагаються залучати кошти не лише зi свого бюджету, а спонсорські чи ті, що акумулюються на рекламних агенціях (сейлз хаузах), не через продакшени, а напряму, уникаючи оподаткування. Чи не є і це причиною «комерційної таємниці»?

— Уникати зайвого оподаткування, як і будь–яких інших зайвих витрат, доки це відбувається у межах закону, — не злочин. І у нас, і на Заході це називається «оптимізація податків». Правильне планування фінансів — це складна і, до речі, дуже дорога робота. Зрозуміло, що ділитися такими напрацюваннями із загалом (а водночас — і з конкурентами) ніхто не прагне.

А стверджувати, що хтось ухиляється від сплати податків, можна лише маючи докази.

— Чому все ж відкритіша телеіндустрія у Росії, де історичний розвиток економіки подібний до нашого?

— За оцінкам експертів, у Росії податкова система значно прозоріша, ніж у нас. Це, звичайно, сприяє відкритості бізнесу. Крім того, Росія — країна інших масштабів. Думаю, що за станом розвитку бізнесу зараз вона ближче до Заходу, ніж до нас.

— Як ви оцінюєте українське законодавство, що регулює сферу телебачення?

— Воно жахливо застаріле. Скажімо, у закон про телебачення ввели термін «телерадіоорганізація». Через це Нацрада зобов’язала всіх мовників, що мали ліцензії на мовлення або хотіли подаватися на конкурс, змінити назви — включити це досить архаїчне слово «телерадіоорганізація». Навіщо? Цей термін у законі можна змінити на сучасний і зрозумілий — «ліцензіат». Це лише один приклад — такого «сміття» повно в законі.

Маємо велику кількість всіляких обмежень — щодо мови, моралі, реклами — і жодне не ґрунтується на реальних дослідженнях. Суцільна інтуїція: автору законопроекту здалося, що так буде краще, і парламент його підтримав. Натомість абсолютно не врегульовані новітні технології. Зрозуміло, це — складна тема, роботу над якою не помічають виборці, тобто вона не додає політикам популярності. Але можливо вже найближчим часом українці будуть дивитися телебачення в інтернеті та мобільних телефонах. А в нашому законі навіть цифрове мовлення, яке впроваджується просто сьогодні, практично не врегульоване.

Про перекладання ризиків на мовників

— 22 липня припинили прийом заяв для участі у конкурсі на цифрове мовлення. На вашу думку, чому Нацрада з питань телебачення і радіомовлення (чи ті, хто за нею стоїть) вирішили цього разу надшвидкими темпами провести конкурс на «цифру»? Чому нинішній Президент практично проігнорував прохання Незалежної асоціації телемовників провести тематичне засідання РНБО з цього питання?

— Якби я була чиновником, відповіла б так: ми робимо все швидко, тому що часу до 2015 року, коли Україна зобов’язалася перейти на цифрове мовлення, залишилося обмаль; консультацій уже було проведено достатньо і з попередніх напрацювань ми взяли для себе все найцінніше. Але обраний шлях — монополізація ринку — є дуже сумнівним і раніше практично не обговорювався. А питань виникає багато, і головне з них — як регулювати монопольні ціни. Зараз вони нереально високі — понад 2 млн. гривень на місяць для загальнонаціональної телекомпанії. За нашими розрахунками, плата має бути у чотири–п’ять разів меншою. На мій запит Національна рада з питань телебачення і радіомовлення відповіла, що не регулює ці тарифи. Тепер з цим питанням звертаємося до Антимонопольного комітету.

— Ринок сприйняв усі «цифрові» нововведення зовні спокійно. Але цю показну покірність обумовлює те, що документи на конкурс від мовників приймають лише після того, як вони заключили договори з «Зеонбудом». Чи є шанси довести свою правоту у каналів, які наважаться оскаржувати в судах тарифи «Зеонбуду» чи дії Нацради?

— На мій погляд, було б логічніше відмовитись брати участь у конкурсі, якщо компанія вважає його умови незаконними або неприйнятними для себе. Або оскаржувати умови конкурсу в частині підписання договорів — думаю, що вони не відповідають вимогам законодавства про захист економічної конкуренції. Стосовно можливого судового позову від телекомпанії до «Зеонбуду» — мені важко оцінити його перспективи. Скажу лише, що судитися з монополістом — це дуже непроста справа.

— Чи є протизаконним те, що донині не оприлюднені власники кіпрських компаній, які фігурують у реєстраційних документах «Зеонбуду»?

— Зрозуміло, що всім було б цікаво дізнатися, хто саме є власником компанії. Але закон не вимагає оприлюднення такої інформації. І для мене, юриста, це не дуже важливо. Тому що закон порушує сама компанія — юридична особа, а не її власники. Я переконана, що для телеіндустрії набагато важливіше не сплачувати шалені тарифи, аніж дізнатися, хто володіє «Зеонбудом».

— Складається враження, що надшвидке збирання коштів iз мовників має іншу мету, аніж впровадження «цифри».

— Думаю, що це просто перекладання фінансових ризиків iз «Зеонбуду» на телемовників. Якщо цей проект з якихось причин не буде фінансово успішним (що цілком імовірно і що з’ясується не раніше 2013 року), то компанія впродовж цього часу принаймні вже поверне свої інвестиції. За рахунок мовників, які, відповідно, втратять ці кошти. Іншою причиною може бути прагнення «Зеонбуду» залучити додаткові іноземні інвестиції — для цього необхідно продемонструвати, що проект уже реалізується.

— НАМ виступала за відтермінування переходу на «цифру» регіональних мовників. Чому не склалося?

— Нацрада проігнорувала наші пропозиції, мабуть, тому що виявилося доволі багато компаній, якi подали заяви на конкурс. Щоправда, переважна більшість із них — нові, тобто такі, які не мають ліцензій і лише прагнуть увійти на ринок. Майбутнє покаже, чи виявляться вони здатні і продукувати програму, і сплачувати тарифи «Зеонбуду», і все це — за умови відсутності глядацької аудиторії протягом щонайменше наступного року.

Про «конкурси краси» і перспективи

— Чому в Україні автоматично не видають ліцензій на цифрове мовлення тим каналам, які мають ліцензії на аналогове?

— Це ще одна недостатньо чітко прописана норма в нашому законі. Так, чинні ліцензіати мають право на автоматичне переоформлення ліцензій на «цифру», але коли і на яких умовах — закон не визначає. Тому зараз буде проведено конкурс, а право на переоформлення буде реалізовано колись у майбутньому. Зрозуміло, що за таких умов більшість телекомпаній прагне перестрахуватися і взяти участь у конкурсі. Бо раптом потім щось зміниться. Наприклад, буде скасовано право на переоформлення ліцензій. Або не вистачить частот.

— Із близько чотирьох десятків претендентів, що подали заявки для участі в конкурсі на «цифру», серед загальнонаціональних каналів мають обрати 28. За вашими прогнозами, хто отримає ліцензії?

— За десять років, протягом яких ми спостерігаємо за конкурсами, наша асоціація так і не зрозуміла, за яким принципом Національна рада обирає переможців серед практично однакових компаній і заявок.

Узагалi ми пропонуємо відмовитись від «конкурсів краси» на отримання ліцензії, адже вони абсолютно не прозорі. Натомість варто запровадити проведення аукціонів на частоти. Розуміємо, що це не дуже популярна ідея — змагання грошима. Але так чи інакше, воно відбувається і сьогодні. У форматі офіційних аукціонів кошти надходитимуть безпосередньо до бюджету.

— Чи буде список ліцензованих на «цифру» вже цього місяця каналів (якщо все йтиме за планом) таким самим і в 2015 році?

— Швидше за все, в ньому будуть зміни. Думаю, частина регіональних компаній реально не оцінила свої фінансові можливості — і не зможуть утриматися у мультиплексі, тому що не зможуть платити «Зеонбуду». Якщо так станеться, то зміни будуть уже впродовж першого півріччя. Наступну хвилю змін можна очікувати років за два, коли у цифрового телебачення з’явиться власна аудиторія. Тоді зміняться власники у компаній, які зараз беруть участь у конкурсі винятково для наступного перепродажу місця у мультиплексі. Скільки таких компаній подали заяви на конкурс і скільки з них стануть переможцями — поки що невідомо.

Ну і нарешті — вже років за десять обличчя телеринку знову кардинально зміниться через розвиток технологій. Можливо, нову «Женеву» ми побачимо вже років через п’ять. У червні на конференції, організованій Одеською академією зв’язку, представник Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ) Девід Вуд повідомив, що на сьогодні найперспективнішим уже вважають стандарт LTE, а не DVB–T2, який зараз впроваджує Україна. Саме на користь найперспективнішої технології МСЕ, скоріше за все, буде вивільняти частоти, в тому числі — зайняті цифровим телебаченням. І тоді нам скажуть: цифрове ефірне телебачення — це учорашній день, треба впроваджувати новий стандарт. І Україна підпише новий регіональний план переходу на, умовно кажучи, телебачення LTE.

ДОСЬЄ «УМ»

Ольга Большакова,
киянка, 38 років

Адвокат, кандидат економічних наук, доцент кафедри аудиту Київського національного торговельно–економічного університету.

Закінчила юридичний факультет Київського Національного університету імені Тараса Шевченка (1996 р.).

З 2007 року — керівник Центру законодавчих ініціатив Незалежної асоціації телерадіомовників (НАМ).