Веселки Ігоря Хороша

12.08.2011
Веселки Ігоря Хороша

Тернопільський селекціонер та його квіти. (Фото з архіву Ігоря Хороша.)

Часом захоплення якоюсь справою приходить до людини, як натхнення — звідкілясь згори, від Всевишнього, щоб повністю заполонити і змінити її життя, а ще — щоб навчитися множити його у захопленні та радості для інших. І ці слова якнайкраще підходять для розповіді про улюблену справу тернополянина Ігоря Хороша. Власника невеликого, але вишуканого квіткового салону–тезки багато хто в обласному центрі називає «королем квітів». А його королівство — це тернопільський акліматизаційно–селекційний сад, який ще має назву Долина ірисів. От тільки на відміну від широковідомої в Західній Україні Долини нарцисів туди не водять багатолюдних екскурсій — господар каже, що запрошує туди лише тих, кому довіряє. Воно й не дивно, адже на невеликій земельній ділянці на околиці Тернополя відбувається ніщо інше, як таїнство народження краси.

 

«Іриси — це вже як діагноз»

В юності Ігор Хорош — не без впливу батька–лікаря та мами–біолога — обрав собі за професію медицину. Відтак чимало років пропрацював на «швидкій допомозі». Свою лікарську роботу він теж любив, але, порівнюючи колишню сферу діяльності з нинішньою, щиро зізнається, що «то був суцільний стрес, а це — як суцільне свято душі». Свято це — родом iз дитинства. Ще малим Ігор любив спостерігати, як клопочеться біля квітів мама, з радістю їй допомагав, а підрісши, із захопленням читав журнал «Цветоводство», що його передплачували батьки. Селекцією квітів почав займатися, ще будучи студентом, на клумбі біля заміського будинку. І фірма його почалася, по суті, з першої «власної» цибулинки гладіолуса. Певний час паралельно і людей рятував, і квіти плекав, але коли постала необхідність — обрав усе–таки друге, бо дуже хотілося займатись більш творчою справою. Після гладіолусів серйозно захопився фіалками — вдома вони стояли скрізь, де можливо, плюс мали окрему, спеціально облаштовану кімнату. Зараз їх замінили кактуси. Є у Хороша також колекції бузків, магнолій, жоржин, але найголовніше — це іриси. І селекціонує тернопільський «король квітів» наразі тільки їх, бо каже, що в цьому неможливо розпорошуватись. «Іриси — це в мене вже діагноз, — посміхається він, — але ж вони цвітуть тільки 2–3 тижні на рік, то мушу мати чим займатися решту часу. Взагалі дуже люблю біля землі працювати — це додає мені стільки енергії, що потім вона з мене аж пре».

Підкорив паризьку пресу «Черемош»

Зараз у Ігоря Хороша нараховується 900 сортів ірисів, і близько сотні — його власні, причому це тільки вже зареєстровані, а всього виведених — ще більше. Це — результат 12–річної селекційної роботи. «Щороку через мої руки проходить до двохсот сіянців, — розповідає селекціонер. — Із них лише 5—7 стають новими сортами. Щорічно я перезапилюю кілька сортів ірисів, отримую насіння, а наступного року висіваю його. Потім три роки чекаю, поки іриси зацвітуть, і ще пару — спостерігаю за тим, як вони виживають і розмножуються у наших умовах. У цілому процес виведення одного сорту займає сім–вісім років — саме стільки часу минає від моменту збору насіння і запилення — і до часу реєстрації нового сорту.

Іриси Хороша ростуть у Львівському та в Центральному ботанічних садах, є вони і в садах відомих людей — Ігор чомусь побажав не називати їхні імена. А минулого року в нашій державі було створено Українську спілку ірисів, де тернополянин має статус реєстратора нових сортів як тут у нас, так і українських сортів за кордоном. До речі, якщо в Америці і Європі школа ірису має вже столітню історію і там є цілі династії ірисівників, то в Україні поки що не налічується і десятка серйозних селекціонерів. Однак Ігоря Хороша з Тернополя добре знають вже й на найвищому міжнародному рівні. Адже фактично не буває такої престижної виставки, де б його квіти не відзначали. Так, минулоріч на найпрестижнішому європейському конкурсі квітів в італійській Флоренції сорт «Дельфін і русалка» увійшов до десятка найкращих при тому, що там було представлено 250 сортів від двадцяти селекціонерів з усього світу. А цього року на виставці Franciris 2011 у Парижі сорт «Черемош» потрапив до першої сімки та ще й був відзначений призом французької преси. До речі, на такі конкурси не квітку везуть, а надсилають її кореневище. З нього у відповідних умовах вирощують рослину, а потім абсолютно анонімно її оцінюють — конверти відкривають аж на конкурсі, тому будь–які «підтасовки» просто неможливі.

Окрема тема — це іменні сорти, які Ігор Хорош присвячує відомим чи близьким людям. Поки що їх небагато –«Ліна Костенко», «Назарій Яремчук», «Анна Герман», «Барбара Брильська»,«Мирослава» (так звати маму селекціонера) ,«Галина Корнієнко» (на честь викладача флористики). До речі, з квіткою імені співачки Анни Герман сталася прикрість — хтось iз журналістів додумався перекласти Анну як Ганну (за правилами назви сортів не перекладаються, можуть лише писатися латинкою), відтак поширилися чутки, що квітку присвячено відомій політичній особі. Ігоря Хороша це дуже засмутило, бо його прекрасний ірис до тієї політичної пані не має жодного стосунку.

Як Бог велів

— Ігоре, а чому ти вибрав саме іриси?

— На це нема відповіді, це від вищого світу, ну або те саме, якби я спитав, чому ви обрали саме професію журналіста.

— Як народжується сорт?

— Тут теж присутні муки творчості, до того ж спочатку має бути чітко окреслене бажання якою саме хочеться бачити майбутню квітку — і за формою, і за кольором, і за текстурою.

— А як з’являються їхні назви?

— А вони самі собі їх дають, а ще назви приходять до мене, як вірші до поетів, і часто їх навіює природа. Ось, приміром, у сорту «Грозова увертюра» пелюстки попелястого кольору — як хмари перед грозою. А «Звуки трембіти» мають цікаві видовження біля квітки, що асоціюються з цим народним інструментом.

— У такому разі і квітка, названа на честь якоїсь людини, повинна у вас iз нею асоціюватися...

— Так, звичайно, і передусім цю людину треба відчувати. Моя улюблена Ліна Костенко, приміром, завжди бачилась мені в золотих тонах — саме такою вийшла і квітка її імені. Щоб зрозуміти Барбару Брильську — багато разів дивився фільми з її участю, і теж не помилився, бо вона, познайомившись зi своїм ірисом, сказала, що це справді як її відображення.

— Чи є у вас найулюбленіший сорт?

— Ні, бо це як діти, яких виплекав і всіх однаково любиш.

— Чи згідні ви, що квіти відчувають емоції та слова?

— Без сумніву! Так само, як від поганого погляду квітка може навіть загинути.

— Ігоре, вибачте, якщо запитання вийде не дуже коректним, але хіба квіти — це чоловіча справа?

— Звичайно! І левова частка селекціонерів квітів у світі — це саме чоловіки. Зокрема, їм значно легше, ніж жінкам, максимально сконцентруватись на чомусь одному, також їм простіше, ніж жінкам, вибрати одну квітку із сотні. А ще чоловіки завжди упертiшi на шляху досягнення мети. Знаєте, спочатку я хотів будь–що довести, що моя робота найкраща, а зараз уже не хочу доводити нікому й нічого — лише займатися улюбленою справою і робити це як Бог велів. Ну і, звичайно, хочу, щоб мої квіти ставали найбажанішими в колекціях і садах, і щоб кожний наступний ірис був iще кращим за попередні.

 

ДОВІДКА «УМ»

Наукова назва ірисів — або, по–народному, півників — пов’язана з іменем древньогрецької богині Іриди, котра як посланниця богів сходила на землю по веселці, тож і слово «ірис» у перекладі з грецької означає «веселка». Відомі вони з найдавніших часів — так, приміром, зображення жерця в оточенні квітучих ірисів знайдено на фресці Кносського палацу острова Кріт, якій близько 4000 років. У середньовіччі іриси росли здебільшого у садах замків та монастирів, та згодом вони з’явилися й у садах міщан. Ірис — квітка французьких королів, Людовік VII зробив його елементом герба Франції, а при династії Медічі він був символом Флоренції. В наш час квітка є офіційним символом американського штату Теннессі, найбільшої канадської провінції Квебек, а також кількох міст у різних куточках світу.

Слов’янські народи широко використовували веселкову гаму кольорів і відтінків та дивовижні форми ірисових суцвіть. Їх можна було бачити у народних промислах, у текстильній промисловості, у прикрасах побуту — розписах житла і посуду, орнаментах одягу. Зараз у світі налічується близько 200 видів ірисів, які об’єднують понад 80 тисяч сортів.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>