Бiльшiсть читачiв одразу здогадається, що йдеться про мiнiстра освiти, науки, молодi i спорту Дмитра Табачника. Таку славу вiн зажив завдяки десяткам публiкацiй, iнтерв’ю, якi сипляться з нього, як з рогу достатку, i в яких вiн на всi лади паплюжить Україну. Аналiзу публiцистичного доробку мiнiстра присвячено книжку Івана Дзюби «Прокислi «щi» вiд Табачника. Галичанофобiя — отруйне вiстря українофобiї», Дрогобич: «Коло», 2010, на яку й будемо посилатися далi. Іван Дзюба вiдзначає «несхитнiсть Табачника у доведеннi того, що йому треба довести. Аргументiв йому нiколи не бракує, бо вiн їх не потребує. Сказати б, «не вживає». (с. 17). Хоч ця книжка малодоступна, але (поки що) її можна прочитати в бiблiотецi Академiї наук, то розгорнуту аргументацiю книжки переказувати не будемо, але кiлька цитат iз Табачника мовою оригiналу наведемо.
За Катерини II «украинские земли достигли экономического и культурного расцвета» (с. 54).
«В России, до 1917 года, русские, украинцы и белоруссы считались единым православным народом, что было тем более верно...» (с. 22).
«Ни для кого не секрет, что последние пять лет (2005—2009) Украину ведут по пути насильственного навязывания неприемлемой для подавляющено большинства ее населения идеологии пещерного галицийского национализма... На смену польской культурной элите Львова пришли сказочные «укры» с полонын, в наше время умудрившиеся даже записать себя в казаки. Только в этом регионе, где лишь в первой половине двадцатого века вчерашние лакеи научились мыть руки и пить «господский напиток» — кофе, до сих пор не знают, что русские соседи познакомились и с этим напитком, и с прочими благами европейской цивилизации примерно тогда же, когда и сами европейцы...» (с. 64—65).
«Если применить к Украине понятия нации и государства, то можно сделать несколько очевидных выводов. Наиболее важный из них касается отсутствия украинской политической нации... Нет ни одного из необходимых элементов его (государства) существования». (Мир без Украины, с. 332, 337—338).
«Зато украинскому государству (если, конечно, быть последовательным) придется отказаться от всех территорий за Збручем (которые должны вернуться к Польше), от Северной Буковины и Южной Бессарабии (необходимо вернуть Румынии), от Закарпатья (до 1939 года входило в состав Чехословакии, в 1939—1945 годах принадлежало Венгрии)» (газета «Известия», 29.09.09).
Обдумавши цитати, доходимо висновку: Табачник — росiйський шовiнiст. Бiльше того, вiн провокує територiальнi претензiї сусiднiх держав до України. То можна сказати точнiше: Табачник — «московський холуй з iнiцiативою».
Тепер зупинимося на моральних якостях мiнiстра. Язик не повертається назвати його порядною людиною, бо в його бiографiї багато брудних iсторiй. Нагадаємо дещо.
У 1994 роцi Табачник був головою виборчого штабу Кучми, який балотувався на посаду Президента. А в 2009 роцi (газета «Сегодня», 10.07.09) вихвалявся тим, що пiд час виборчої кампанiї фальсифiкував результати соцiологiчних опитувань населення. Таке грубе втручання у процес волевиявлення громадян у демократичних країнах є кримiнальним злочином.
Пiсля перемоги Кучми на виборах у 1994 р. Табачник став керiвником адмiнiстрацiї Президента. Але в 1996 р. розгорiвся скандал через безпiдставне отримання Табачником вiйськових звань, i вiн утратив як посаду, так i звання полковника i майора.
17 липня 2004 року вiце–прем’єр iз гуманiтарних питань Дмитро Табачник вiд iменi Януковича подарував Нацiональному музею iсторiї України раритетнi листи Михайла Грушевського. Згодом з’ясувалося, що всi цi документи було викрадено iз львiвського архiву (Вiкiпедiя). Досить дивно, що й досi не вiдомо, до кого з двох згаданих посадовцiв i як потрапили цi листи. Але вiдомо, що зi Львова вкрали безлiч iсторичних пам’яток.
Ще було сумнiвне отримання Табачником наукових ступенiв кандидата i доктора iсторичних наук. У рiзних архiвах повиннi зберiгатися три примірники текстiв обох наукових доповiдей, за якi претендент одержує науковий ступiнь. Але слiдiв цих текстiв досi не виявлено, хоча за справу взялися вже й народнi депутати...
Тож не дивно, що призначення Табачника мiнiстром освiти i науки викликало в країнi шок. Івано–Франкiвська, Тернопiльська, Львiвська, Рiвненська, Волинська обласнi ради, Сумська мiськрада закликали звiльнити Табачника, поширилися протестнi акцiї серед студентiв. Пiд час виборiв Янукович обiцяв об’єднати Україну, але якось переплутав напрями i пiшов у протилежний бiк. І зовсiм скоро з’ясувалося, що напрям руху вiн вибрав зовсiм не випадково. Ректори низки харкiвських i київських вузiв виступили на пiдтримку Табачника. В умовах, якi склалися, пiдтримка одiозної фiгури безумовно означала втрату авторитету у власному вузi, але ректори на такий крок пiшли. То на цей вчинок ректори, безумовно, були змушенi вищою владою держави. Опiр призначенню придушили.
І мiнiстр почав працювати, причому саме так, як це обумовлювали його полiтичнi та моральнi якостi. Наприклад, у газетi «Україна молода» за три мiсяцi, квiтень—червень 2011 року, його прiзвiще згадували в пiвсотнi матерiалiв! Нагадаємо лише двi подiї.
Щороку пiд час вступної кампанiї до вузiв прийом документiв тривав мiсяць. Новий мiнiстр, повний реформаторської звитяги, торiк скоротив термiн прийому документiв удвiчi. Проста операцiя — подача документiв до вузу — перетворилася на знущання над сотнями тисяч вступникiв! Табачника запросили для пояснень на телебачення, але впертий мiнiстр удав iз себе дурника i почав пояснювати, що шансiв вступити до вузу абсолютно однаково як у тих, хто подав документи першими, так i в тих, хто подав документи останнiми. Але зрештою скандал змусив мiнiстра подовжити термiн подачi документiв...
Навеснi 2011 року Табачник несподiвано призначив пiдсумкове тестування у 5—8 класах iз чотирьох предметiв. Змiст тестiв мало пiдготувати харкiвське приватне видавництво, а самi тексти тестiв були платними для учнiв, якi хотiли б їх придбати для пiдготовки до тестування. ЗМІ, народнi депутати почали характеризувати цей крок мiнiстра як аферу на мiльйони гривень. Коли ж самi тести стали доступними, то виявилося, що вони ряснiють грубими помилками, наче диктант двiєчника. Врештi–решт скандал змусив мiнiстра вiдмiнити свiй наказ.
Отже, навiть у простих ситуацiях мiнiстр демонстрував свою неспроможнiсть. Критика на його адресу стала загрозливiшою. Прем’єр–мiнiстр i Президент зробили попередження Табачнику. Невже фiгура захиталася? Аж ось 1 липня в програмi Шустера на каналi УТ–1 Табачник сам собi проспiвав панегiрик: вiдзначив широту охоплених ним проблем освiти, глибину їх розумiння, системнiсть тощо. Жоден iз присутнiх не зауважив, що ера Табачника — то перiод суцiльних скандалiв з усiх питань, яких торкається його рука. Канал УТ–1 — державний, шоу Шустера на 100 вiдсоткiв контролює влада, то й цей гiмн на честь мiнiстра узгоджено з керiвництвом країни. Чому ж ця фiгура непотоплювана? Тому що росiйського шовiнiста цiнують в Українi набагато вище, нiж у самiй Росiї. У Росiї «пещерный национализм» уже придушив опiр, тодi як в Українi ще потроху iскрить.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
