Справа дельфінів

Майже щоразу, коли в інформаційному морі виникає якесь більш­менш варте уваги повідомлення про дельфінів, автор цих рядків зазвичай по коментар звертається до Олексія Олексійовича Біркуна­молодшого. Саме молодшого, бо Олексій Олексійович Біркунстарший — знаний у Криму професор кафедри патологічної анатомії місцевого медуніверситету, котрий, до слова, у свої дев’яносто досі продовжує викладати. (А є ще Олексій Біркунтретій — це наймолодший представник відомої в Криму династії медиків, реаніматолог республіканської клінічної лікарні імені М.Семашка).

До інтерв’ю з медиком і дельфінологом Олексієм Біркуноммолодшим нас підштовхнули версії, які ще й донині циркулюють в деяких ЗМІ щодо нещодавнього виявлення загиблих дельфінів на Кінбурнській косі на Миколаївщині. Тим паче що Олексія Біркуна і його колегу Сергія Кривохижина вітчизняне Мінприроди залучало до проведення експертизи з цього приводу.

Винні браконьєри?

— Олексію Олексійовичу, так що ж стало причиною загибелі дельфінів у районі ландшафтного парку «Кінбурнська коса»? Невже на червонокнижних тварин полювали тамтешні «мажори», як це сміливо припускалось у деяких медіа?

— Працівники парку показали нам п’ять поховань дельфінів. Геть усі ті тварини відносяться до звичайних морських свиней або азовок. Стосовно ще трьох сказали, що не встигли поховати і їх море назад забрало. Ми на місці провели ексгумацію і розтин. За станом трупів і з урахуванням спеки можна було зробити лише приблизний висновок про час загибелі — від кількох днів до декількох місяців. Тобто про одночасну смерть якоїсь зграї не могло бути і мови. При першому, без нашої участі, розтині в області щелепного суглоба одного з дельфінів витягли кульку і якісь металеві, навіть не свинцеві, предмети, схожі на шріт, — їх виявили ветлікар з Очакова та екологічний інспектор з Одеси. Досвіду в них явно бракувало — навіть неправильно було визначено стать загиблого дельфіна. Металеві ж предмети вилучив дільничний інспектор міліції як речдоки. Ми ж при повторному розтині лише підвердили, що тварини не мають жодних механічних ушкоджень. Не було знайдено також вогнепальних каналів у м’яких тканинах. Пошкодження голови у всіх п’яти дельфінів були однотипними; такі посмертні дефекти зазвичай завдають морські птахи, що харчуються мертвечиною. Тому виникло припущення, що у даному випадку має місце спроба містифікації незрозуміло з якою метою.

— Отже, залишається одне — тварини заплутались у рибальських чи браконьєрських сітках. Адже саме у даний період року і в цій частині Чорного моря триває активний промисел камбали­калкана.

— Зроблено тільки таке припущення. Адже, як розповіли місцеві жителі, напередодні дув стійкий «южак» — вітер iз півдня. Відтак трупи могло прибити хвилею, приміром, аж із Болгарії або з української економзони. Одначе до однозначного висновку ми все ж не дійшли. Бо трупи були у такому ушкодженому, деструктивному стані, що типові ознаки приловів сіткою, скажімо, вм’ятини на шкірі від плетіння сітки, не проглядались. Цьому є пояснення — на березі Кінбурнської коси суцільний білий кварцевий пісок. А це як абразивний матеріал, тому деякі мертві тварини були облущені до білизни.

«Жертвують дельфінами заради риби»

— А чи взагалі реально якось завадити цим убивчим сіткам?

— Якщо тільки використовувати електронні відлякуючі пристрої«пінгери» або зменшити саму чарунку сітки з нинішньої двадцять на двадцять сантиметрів, щоб її «бачив» сонар дельфіна. Але тоді у сіті потраплятиме дрібна риба. На жаль, людство нічого іншого не вигадало, як ловити камбалу, але при цьому не ловити дельфінів. Тобто жертвують ссавцями заради риби. Виходить непряма конкуренція між дельфінами і рибалками. Останні ставлять сітки на камбалу. Дельфінам вона непотрібна, вони пірнають на глибину в погоні за дрібною рибою, бо камбала ж для них завелика.

— Скільки ж узагалі щороку гине дельфінів у Чорному морі?

— По всьому узбережжю (а такі дослідження проводять у п’яти країнах регіону, крім Росії) щороку знаходять кiлька сотень трупів тварин. Понад 80% з них — це азовки. Але при цьому варто враховувати, що на берег викидає далеко не всіх тварин, лише кожну десяту чи навіть менше. Інші йдуть на дно з тієї простої причини, що ними харчуються не лише чайки, а й акули­катрани. Отже, у донних великочарункових сітях щороку гине приблизно кiлька тисяч тварин. 99% iз них — азовки і 1% — афаліни. Білобочки дуже рідко фігурують у прилові, бо глибоко не пірнають і харчуються зграйними рибами, що формують скупчення не на дні, а в товщі води.

— А яка на сьогодні популяція чорноморських китоподібних?

— За експертними оцінками, білобочок приблизно від ста до двохсот тисяч, азовок, скоріш за все, кiлька десятків тисяч, афалін — кiлька тисяч, можливо, до десяти тисяч.

— Хто з них розважає народ у дельфінаріях?

— Винятково афаліни, проте не чорноморські, яких чинним законодавством заборонено ловити. Хоча інколи потрапляють й наші під виглядом начебто врятованих. На сьогодні є інше, цілком легітимне, джерело постачання. Наскільки мені відомо, торік українські дельфінарії придбали понад десять афалін із японських морів. Там дозволяють ловити, у тому числі й на продаж, усе, що тільки ловиться. Афаліни ж найбільше підходять для дельфінаріїв, бо їх там легше утримувати. Їх достатньо нагодувати один раз на добу, тоді як ту ж азовку — кожні дві години, бо у неї швидкий обмін речовин. Білобочка ж швидкохідна, їй потрібен значний простір для плавання.

— А ви взагалі якось відстежуєте те, що коїться у наших дельфінаріях, які нині ростуть ледве не як гриби після дощу, причому не тільки у приморських містах?

— На жаль, доводиться і цим займатись. Однак це абсолютно нецікаво з наукової точки зору. По­перше, немає нічого нового, а подруге, стикаєшся зі сферою суто людських стосунків, спрагою наживи.

«Дельфін може і покалічити»

— Сьогодні, як відомо, стала розповсюдженою, модною дельфінотерапія. Ваше ставлення до неї передовсім як медика?

— Правильніше це назвати плаванням у басейні чи вольєрі з дельфінами, уникаючи при цьому саме слова «терапія». Тому що це парамедичний метод. Наукових досліджень з цього приводу не так уже й багато. Але вони показують, що користь, яку хтось отримує від спількування з дельфінами, на тому ж рівні методів психотепії, коли використовується спілкування з іншими тваринами, приміром, кіньми, кішками, собаками. Утім я не збираюсь займатись критикою цього методу. Просто констатую, що це сфера комерційної діяльності, що має право на існування, не суперечить закону. Хоча все ж варто зробити застереження.

— Які?

— Люди повинні усвідомлювати, що вони йдуть у воду, значною мірою інфіковану кишковою мікрофлорою дельфінів. Вони памперсів не мають. Окрім того, майте на увазі, афаліна сильна і досить масивна тварина, понад два центнери ваги. Ударом хвоста може покалічити. Можуть бути й покуси. Ясна річ, для плавання з дельфінами підбирають тварин спокійних. Але вони, як і люди, мають різні темпераменти. Якийсь зовнішній фактор може викликати і стрес. Відомі випадки, коли морські ссавці кидались на своїх тренерів, серйозно травмували їх. Особливо такі речі потрібно враховувати, коли це стосується дітей, надто тих, що мають вади розвитку. Для деяких діток спілкування з дельфіном справді цікаве, може викликати відчутне покращення здоров’я, а може бути й навпаки. На одній міжнародній науковій конференції я був свідком показу документального фільму про так звану дельфінотерапію. Аутичну дитину схопили й кинули у басейн, попри те, що вона відчайдушно кричала, щосили впиралась. Елементарне насильство, неприпустимі речі. Я змушений був покинути залу, незважаючи на те, що вів це засідання.

— І насамкінець, пане Олексію: чому ви змінили професію патологоанатома на дельфінолога?

— У 1982 році Кримський медінститут отримав замовлення від військового океанаріуму в Козачій бухті на закриту прикладну науково­дослідну роботу. На той час дослідження військових були ефективними — вони навчали дельфінів виконувати спеціальні завдання. Тоді у океанаріумі налічувалось близько ста тварин. Приїжджали фахівці з Ленінграда, Москви, генштабу, сам командувач ВМФ адмірал Горшков. Словом, унікальних дельфінів потрібно було представляти державним комісіям, а тут украй небажана висока смертність. До групи відповідальних виконавців включили й мене — мені це було дуже цікаво. Із завданням ми впорались. З’ясувалось, що причиною смерті службових дельфінів були інфекційні хвороби. Вони ж виникали через умови утримання, а саме — забруднення акваторії. Тому були запропоновані схеми медикаментозної профілактики, зокрема антибіотиками та імуномодуляторами. Смертність згодом впала з 70% до 2%. Словом, я вже знав, чим хворіють дельфіни у неволі. Після цього мене зацікавило, а чим же вони хворіють на волі. Відтоді я предметно сконцентрувався на життєвих проблемах цих морських істот у природних умовах.

ДОСЬЄ «УМ»

Олексій Біркун

Народився 1953 року в Сімферополі. Закінчив Кримський медичний інститут, кандидат медичних наук і старший науковий співробітник iз патологоанатомії. Голова наукового комітету ACCOBAMS — міжнародної угоди зі збереження китоподібних Чорного і Середземного морів і прилеглої акваторії Атлантичного океану (її підписали уряди 23 країн регіону) зі штабквартирою у Монако, голова міжнародної громадської організації «Чорноморська рада з морських ссавців». Учасник кількох міжнародних морських експедицій з моніторингу морських тварин, співавтор найвичерпнішого на сьогодні наукового дослідження «Збереження китів, дельфінів і морських свиней у Середземному і Чорному морях». Торік воно було надруковане окремою книгою, передмову до якої написав сам принц Монако Альбер ІІ.