Шукаєте дешеву кімнату в Києві? Хочете зекономити на брокерах і посередниках? Будьте пильні: традиційне сезонне зростання плати за оренду житла в столиці породжує нові види шахрайства. Нечесні на руку посередники, яких ви в оголошеннях знайдете як «господарів» та «комендантів» студентських та сімейних гуртожиткiв, зроблять усе, аби витягнути з вашого гаманця добру тисячу гривень. Із їхніх вуст це звучатиме як «плата за оформлення перепустки» та хабар за те, що вас вселять як студента, будівельника чи працівника підприємства. Вам навіть чек випишуть і договір укладуть. Насправді ж «комендант», що виявиться посередником, просто дасть кілька адрес «зі стелі», на ваші дзвінки відповідати не буде, а коли ви звернетеся до міліції з договором, який з ним підписали, виявиться, що до складеного «контракту» не можна підкопатися.
Журналіст «УМ» викрив діяльність чи не найбільшої в Києві мережі «гуртожитських шахраїв» — ФОП (фізична особа підприємець) Тіхоша О.В. Фірма, зареєстрована у Кривому Розі, активно діє на столичному ринку, а суми, отримані від довірливих громадян упродовж дня, можуть сягати десятків, якщо не сотень тисяч гривень.
«Кімната від господаря»
Святошинський район столиці. Вулиця Краснова, гуртожиток №8 при Національній академії наук України. Його мешканці вже втомилися слухати плачі студентів та довірливих заробітчан iз регіонів України. На цій же вулиці, трохи ближче до проспекту Перемоги, у будинку на першому поверсі восьмого будинку працюють винуватці цих істерик та особистих драм — троє кремезних молодиків із добрими посмішками та вивіскою «Оцінка майна».
Інтернет–кафе одного з київських відділень «Укртелекому». Мешканка Донецька Наталя вивчає оголошення сайтів, де пропонують орендувати затишну кімнату. Більшість номерів телефонiв, як виявилося, належать брокерам, вони просять мінімум 500 гривень за свої послуги. При тому вартість кімнати — від 1500 гривень за місяць, а сплатити спершу потрібно за два — за перший і останній. Математика виводить мінімальну цифру в 3500 гривень. І тут Наталя натрапляє на відверто виграшний варіант: «Здаються кімнати в гуртожитку після ремонту на тривалий період без посередників. Холодильник, пральна машина, інтернет. 1200 гривень. Телефони: 093 ХХХХХХХ. Борис Миколайович, господар».
Наталя одразу телефонує, Борис Миколайович говорить, що кімнати поки що є, але треба поспішити — швиденько їхати на ст. метро «Житомирську», із собою мати паспорт і гроші, бо ж місця у дефіциті, якщо сплатити негайно — вже завтра вона вселиться в кімнатку з інтернетом і окремим санблоком. Звісно, таку пропозицію втрачати не можна.
Договір, чек і сльози
Що зазвичай відбувається далі із сотнями таких же, як Наталя з Донецька, розповідають мешканці того ж восьмого гуртожитку при НАН. Прізвищ ці люди не називають, бояться кремезних бізнес–сусідів, що далі по вулиці. «Ми часто зустрічаємо людей біля гуртожитку, вони запитують вулицю Краснова, 8. Як можемо — відмовляємо, — говорить мешканка. — Не знаю, як вони це «провертають», але виходить так, що люди платять — отримують чек, договір, і адресу (часто адресу нашого гуртожитку), приїздять машинами з речами чи просто з торбами і кажуть: ось оплачено, ось договір, де моя кімната? Та в нас кімнат вільних уже кілька років немає! Які до нас претензії?».
«Ходила тут одна дівчинка, плакала. Теж заплатила, сказали їхати на Академмістечко, там селитися в гуртожиток, — говорить інша жінка. — А там гуртожитків взагалі немає! Де там гуртожитки? «Коменданта» номер не відповідав, грошей повернути не змогла — там якийсь такий договір, що комар носа не підточить. І людей до десятка туди щодня ходить. Це бандити!».
1200 за фотографію
Журналіст «УМ» побував на прийомі у «бандитів», аби з’ясувати, як Борис Миколайович і компанія дурять — якщо дурять? — довірливих людей. Як і Наталя з Донецька, зателефонував за номером Бориса Миколайовича. Знайти його не складно на тих же сайтах оголошень, уже не беручи до уваги аркуші «Кімната в гуртожитку за 1200 гривень», якими обклеєні паркани в Академмістечку, на Нивках і Житомирській.
Трубку справді взяв чоловік, що представився Борисом Миколайовичем. Перше, що він сказав: «Так, місця є. В усіх районах майже. Беріть паспорт, гроші і їдьте на «Житомирську». Точну адресу обіцяв назвати, коли буду на місці, після чого поклав трубку. «На місці» Борис Миколайович назвав уже відому адресу — Краснова, 8, перший під’їзд, друга квартира.
Вивіска «Оцінка майна» — двері навстіж. Квартира, перероблена під офіс, простора — три кімнати, у найбільшій сидять троє молодиків спортивної статури. «На заселення?» — запитує один із них. Киваю. Просять присісти і почекати Бориса Миколайовича, поки вийде жінка, яка підписує якісь папери. Коли вона виходить, у дверях з’являється кремезний Борис Миколайович, запрошує зайти в найменшу кімнату. Одразу викладає на стіл дві заламіновані фотокартки низької якості. На одній — кімната з двома ліжками, на іншій — з трьома. «Є за тисячу і за тисячу двісті. Самі будете проживати? Тут санвузол на дві кімнати, тут на одну. «Стіралка», холодильник... Є на Житомирській, Лісовій, «Палаці Україна», КПІ... Є студенти, є сімейні гуртожитки».
— А чому тільки два варіанти показуєте? — запитую.
— Це стандарт, блокова система.
На прохання під’їхати подивитися кімнату Борис Миколайович скрикує: «Нереально! Тому що зарання готуються документи — перепустки... А що вам треба? Умови такі, як на картинці. Ремонт, меблі, інтернет...»
— То ви посередник? А я маю зараз заплатити, глянувши на картинку?
— Обов’язково, — відрізає Борис Миколайович. — Перший місяць без цього нічого не буде. Комендантам не до цього. Під виглядом робочих будуть заселяти вас. Треба заплатити. Будете оформлятися? Договір складемо. У мене ж тут черга таких, як ви...
На прохання подивитися договір, пан Борис швидко показує його у своїх руках, потім показує печатку: «Чого ви хвилюєтеся? Все законно». Ознайомитися з договором не дає, каже: спочатку гроші і випис чеку. Відмовляюся і виходжу. У великій кімнаті сидять ще двоє на «заселення».
Мережа лохотронів у твоєму місті
Копію договору «УМ» дістала в однієї з ошуканих. Виявляється, це договір про надання інформаційних послуг. Тож ця «команда» є навіть не посередниками, що вже говорити про «господарів», а просто консультантами. Їхній ФОП Тіхоша О.В. (Олександр Володимирович) має реєстрацію в Кривому Розі, а предмет типового договору такий: «Виконавець за замовленням Замовника надає останньому інформаційні послуги: [...] про житло, що здається в найом». Діє договір протягом року, а «у разі відсутності житла [...], за інформацією, наданою Виконавцем, Замовник має право звернутись за такою інформацією по телефону з 16 до 17.30 протягом всього строку дії договору. [...] Виконавець не несе відповідальності перед Замовником у тому разі, якщо житло не підходить». Тобто зобов’язання Виконавця — мінімальні. З цього ж договору випливла і наступна інформація: Борис Миколайович заробляє не лише на житлі, а й на проблемах працевлаштування — надає послуги про наявні вакансії робітничих спеціальностей.
Але повернемося до обдурених шукачів кімнат. Мешканка Донецька Наталя розповідає сумний фінал своєї історії. «Мене й не думали заселяти, це просто «розвод». Дали адресу на Академмістечку, там зібрався натовп таких, як я. Але спочатку комендант, номер якого нам дали, переніс вселення на вечір, потім узагалі вимкнув телефон, а коли з’явився зв’язок — сказав, що в іншому місті. Так ми з ним і не перетнулися. Грошей повернути теж не вдалося — за таким же принципом кудись зник «бухгалтер», який мав їх видати. Я навіть у міліцію зверталася Святошинського району, але там сказали: договір такий, що немає до чого «прикопатися».
В інтернеті ФОП Тіхоша теж уже «засвітився»: на форумах є кілька повідомлень про горезвісну фірму. Історії людей до деталей повторюють Наталчину. «Інформації дають мало і дуже невпевнено, по обличчях видно, що брешуть. А зате як красиво обіцяють і запевняють, що гроші повернуть, якщо щось не сподобається. Багато людей вирішують ризикнути, незважаючи на сумніви. Адже сума начебто й не така велика. Обіцяють заселення хоч сьогодні, дають на вибір різні адреси. Потім дають номер телефону нібито коменданта, який повинен у певний час бути в гуртожитку, щоб допомогти із заселенням. Але коли підходить цей час і ви передзвонюєте йому — вам кажуть, що у нього виникли проблеми і він затримується... Переносить зустріч на пізній вечір... А потім знову і знову... Потім він скаже, що виїхав за місто і буде завтра і т.ін.», — пише одна з користувачок.
Якщо вірити цим історіям, то Тіхоша і команда мають цілу мережу «точок» по Києву, бо адреси офісів люди вказують різні — від Академмістечка до Лівого берега і навіть у центрі. При тому «вимальовуються» і постійні липовий комендант та бухгалтер — Олександр Маркович і Ольга Миколаївна та «господарі–посередники» — Сергій Петрович, Борис Миколайович і ще кілька людей без прізвищ.
А ще виявилося, що «команда» Тіхоші скупа: «УМ» знайшла і дівчину Тетяну, яка рік тому протягом тижня роздавала листівки з їхньою рекламою, а з нею не розрахувалися, не дали обіцяних 600 гривень. Тетяна розповіла, що тоді зібрала ошуканих людей, вони разом звернулися у Святошинський райвідділ, і гроші їм повернули. Останній факт змушує замислитися: чому міліція, яка неодноразово отримувала звернення від громадян, не «прикриє» точку, що розташована на території, за яку відповідає райвідділок? Не кажучи вже про притягнення до кримінальної відповідальності.
