Найкраща «приправа» для скандинавської ходьби — чисте гірське повітря.
Дивна пристрасть охопила Західну Європу: у міських парках, на гірських курортах, уздовж морських узбереж і просто по життю крокують люди з лижними палицями, але без лиж. Ще можна б зрозуміти, коли додаткової опори потребує старенька пані чи турист із важким рюкзаком, який дереться на гору. Але навіщо додавати собі зайвого клопоту, махаючи двома ціпками під час звичайної прогулянки?
Насправді ці «диваки» — не втікачі з божевільні, а прихильники одного з найбільш передових видів фізичної активності: скандинавської ходьби. Цей простий і корисний вид фізкультури завойовує у світі дедалі більшу популярність, і вже мало де у Північній Європі залишилися регіони, де не було б бодай однієї траси для любителів nordic walking. Що ж це за штука така — скандинавська ходьба?
Версії щодо того, хто перший вирішив узяти лижні палиці й покрокувати по «сухій землі», розходяться. Вважається, що винахід нової методики належить фінським лижникам, котрі влітку потерпали від браку тренувань на снігу. Згодом з’ясувалося, що ті спортсмени, які впровадили до програми літньої підготовки ходьбу з палицями (тоді вона ще не мала конкретної назви), досягають значно кращих результатів під час змагань, ніж ті, хто поставився до такої ініціативи зневажливо.
У 1980–х новий спорт почав набувати популярності у Фінляндії та Скандинавії, а згодом і в інших країнах Північно–Західної Європи. А свого нинішнього вигляду скандинавська ходьба набула 1997 року завдяки фінові Марку Кантаневі, який уперше опублікував щось на кшталт посібника з техніки такого крокування. Методом спроб і помилок Кантанева розробив оптимальну конструкцію палиць і запатентував назву «оригінальна скандинавська ходьба» (англ. — original nordic walking).
Порівняно з іншими видами фітнесу цей підкуповує простотою й універсальністю. «Скандинавською ходьбою я захопилася в Німеччині, коли кілька років тому приїхала туди на навчання, — розповідає українська студентка Оля. — Займатися у спортзалах не люблю — нудно, а бігати не дозволяють проблеми з колінними суглобами. Тому «нордичні прогулянки» мене просто врятували: і тренуєшся, і свіжим повітрям дихаєш. А головне, займатися можна будь–де й цілком безкоштовно. Це ніби спортзал, який завжди з тобою».
Авжеж, у Німеччині стовп із характерною біло–зеленою табличкою, написом Nordic walking та вказівником на трасу можна побачити і в районі Гамбурга, і в Баварських Альпах. Скажімо, в околицях Оберштауфена, що в районі Верхній Альгой, прокладено 200 км стежок для скандинавської ходьби. При тому що населення самого містечка — 7,5 тисячі осіб. Місцева влада облаштовує траси як у горах, так і між лугів, у парках, обіч автотрас тощо.
Стежка такого маршруту найчастіше покрита великим гравієм і втрамбована, є лавки для відпочинку, спеціальні ринви для відведення дощової води (щоб не утворювалися калюжі). Повсюди стоять знаки з напрямками та відстанями, які можна подолати. У самому курортному місті — кілька великих інформаційних табло з картами трас для скандинавської ходьби, а також ілюстрованими порадами, як можна використовувати палиці для інших фізичних вправ.
Спеціальні палиці коштують досить недешево: від 320 до 900—1000 гривень. Це ціни від продавців в Україні. Але, скажімо, в Німеччині на розпродажах у магазинах спорттоварів можна побачити цінники від 9,90 євро за штуку. Головне — підібрати правильний варіант ціпка, залежно від того, як часто і з яким навантаженням ви плануєте займатися.
Для схуднення і посилених спортивних тренувань ходити треба не менше п’яти разів на тиждень бодай по годині. Просто «для здоров’я» вистачить і однієї–двох прогулянок у вихідні. Що більше навантаження — то надійнішими мають бути палиці і, відповідно, вищим вміст у них карбонопластику, легкого й надміцного матеріалу.
Хоча при першому знайомстві зі скандинавською ходьбою неминуче постає питання: навіщо взагалі потрібні якісь спеціальні палиці? Чому б не взяти звичайні лижні або й просто дерев’яні?
«Насправді ходити можна і потрібно взагалі — хоч із палицями, хоч без. Завжди корисніше займатися спортом, ніж не займатися, — погоджується засновник і провідний інструктор «Першої української школи скандинавської ходьби» Ігор Єфименко. Проте одразу наголошує: значною мірою ефективність цього спорту забезпечують саме спеціально розроблені для нього палиці. — Головна їх відмінність — спеціальний темляк–перчатка для кріплення на кисть. Завдяки йому техніка скандинавської ходьби відрізняється від будь–якої іншої, оскільки максимально задіяні м’язи верхнього плечового поясу. Ні з лижними палицями, ні з палицями для трекінгу таку кількість м’язів не задієш».
Тут ми, власне, й підійшли до головної переваги скандинавської ходьби порівняно зі звичайною, а також із бігом, їздою на велосипеді та іншими «прогулянковими» видами фізичної активності. На відміну від пробіжки, під час якої навантаження припадає переважно на нижню частину тіла, правильна техніка нордичного кроку дозволяє задіяти до 90 відсотків (!) м’язів. «А якщо під час прогулянки ще й усміхатися — то всі 100», — і собі посміхається Ігор Єфименко. При цьому калорій спалюється на 47 відсотків більше, ніж при звичайній ходьбі. Натомість навантаження на суглоби значно менше, тож скандинавська ходьба підходить і тим людям, яким через певні захворювання лікарі не радять багато ходити чи, тим паче, бігати.
Звісно, при гострих захворюваннях суглобів, серйозних проблемах із серцево–судинною системою абощо перед тим, як захопитися нордичним крокуванням, варто порадитися з лікарем. «Але загалом заняття скандинавською ходьбою підходять усім: і старим, і малим, і спортивним, і не дуже. Головне протипоказання одне — лінощі!» — наголошує Ігор.
Ще одним безумовним достоїнством «нордік вокінгу» є його просторово–часова універсальність. «Надягнувши на палиці спеціальні гумові «чобітки», можна крокувати по асфальту, а без них — по ґрунту, траві, піску... Словом, будь–якій поверхні. До того ж цим видом спорту можна займатися цілий рік, незалежно від сезону. Минулого року ми ходили по замерзлому Дніпру — це, скажу вам, таке задоволення!» — переконує Ігор Єфименко. А на запитання, чому б узимку не скористатися лижами, знизує плечима: «Можна й на лижах, звісно, якщо більше до вподоби. Але ходьба для людини більш природна».
За словами Єфименка, техніка скандинавської і, зокрема, фінської ходьби настільки проста, що навчитися їй можна за кілька хвилин. Проте принаймні на початку все ж варто потренуватися під наглядом інструктора. «Якщо ви хочете справді тренуватися, отримувати навантаження й максимальний ефект для здоров’я та фігури — краще все–таки, аби хтось одразу показав, як це робити правильно», — каже ентузіаст, завдяки якому скандинавська ходьба прийшла і в Україну.
Хоча поки що порівняно з Європою, де з палицями на прогулянки виходять уже навіть «найбільш відсталі верстви населення», цей вид спорту в нашій державі тільки зароджується. «Звикнувши до щоденних тренувань, я прихопила з собою палиці (вони в мене телескопічні — дуже зручно), коли торік приїхала на канікули додому в Бровари. Без «задньої думки» вийшла в парк і одразу опинилася в центрі уваги. Яких тільки кпинів не почула! Гукали: «А лижі де забула?» — ділиться спогадами Оля.
«Я до таких реплік уже настільки звик, що навіть почав колекціонувати всілякі оригінальні запитання», — сміється Ігор Єфименко. І не сумнівається: мине ще трохи часу, й українці належно оцінять простоту та зручність спорту, який уже підкорив понад 65 країн світу. А взявшись за палиці й вийшовши чітким скандинавським кроком на свіже повітря, нація обов’язково забезпечить собі здорове й красиве майбутнє...
Згодом, оцінивши переваги цього виду фітнесу, Єфименко вирішив пропагувати його в Україні. Поїхав у Фінляндію, познайомився із засновником фінської ходьби Марком Кантаневою, домовився про постачання палиць. Тепер їх можна придбати на сайті школи: www.nordicwalking.com.ua. За тією ж адресою можна знайти контакти інструкторів і дізнатися, як самому стати тренером. Напрям перспективний, адже наразі в Україні інструкторів дуже мало, а скандинавська ходьба — один із найбільш динамічно поширюваних у світі видів фізичної активності.
Щоб підібрати палиці для скандинавської ходьби відповідно до зросту, треба поставити одну з них на носок ноги і взятися за держак: за комфортної довжини лікоть має утворити чіткий прямий кут. Вирахувати довжину палиці можна також за формулою 0,7 від вашого зросту.
Простіше, коли палиця телескопічна, розсувна: її можуть використовувати люди різного зросту.
У дипломі про вищу освіту 40-річного Валерія Бондаренка написано: лікар ветеринарної медицини. Та з ветеринарією в нього якось не склалося. Аби заробити на життя, почав, як і багато хто, займатися торгівлею. Жив у Харкові, а 14 років тому перебрався до Полтави. Разом із дружиною Владою почав багато мандрувати світом. >>
Бій оголошено. Воїни у важких обладунках роблять перші кроки назустріч і здаються неповороткими. Та раптом усе прискорюється — і загін із протилежного боку ристалища за кілька секунд опиняється поруч. З жорстким бряцанням мечі опускаються на щити. Вже падають на землю бійці, зовсім не жартома повалені супротивниками. >>
Щоб помилуватися краєвидами Львова згори, достатньо піднятися на Високий замок чи міську Ратушу. Проте лише цими загальновідомими оглядовими майданчиками місто Лева аж ніяк не обмежується. Старовинне місто з костелами та церквами має свої таємниці усюди, зокрема й на дахах. >>
Саме зі столиці Галичини вісім років тому почалася мода на карети і «європейські» упряжі (екіпажі, запряжені двома або чотирма кіньми). Коні львівського каретного двору і в кіно знімаються, і туристів катають, і навіть беруть участь у рицарських боях. >>
Від серйозного коломийця Миколи Савчука до смішного — один крок. Нежурливої слави він зажив собі «золотими» коломийками, перелицьованими на новий діалектний лад, тонким гумором і влучною сатирою. Хоча чоловік він, як не крути, здебільшого солідний (приміром, очолює видавничо–редакційний комітет «Енциклопедії Коломийщини» — багатотомного академічного видання). Та його нестримний потяг до сміху час від часу дає про себе знати. Часто — оригінальними проектами, які стають гордістю коломийців та принадою для туристів. Один з останніх — приватна «Весела оселя», яка прихистила постійно діючий музей сміху, відеотеку з кінокомедіями, бібліотеку книжок, альбомів карикатур та українських гумористично–сатиричних часописів від середини ХІХ століття і дотепер. >>
Старі машини харківського клубу «Самохід» «знімалися» у серіалі «Ліквідація» та ще в сімох картинах. Вони незмінно беруть участь у парадах 9 Травня і з’являються скрізь, де є потреба продемонструвати техніку минулого століття. У кожного з цих раритетів — своя історія, нерідко пов’язана зі знаковими подіями або іменами відомих людей. На цих автівках, мотоциклах, броньовиках ніби закарбувалася мить, яка більше ніколи не повториться, але має у часі свого живого свідка. Їх у світі лишилися одиниці, тому всі поспішають побачити те, чого завтра може й не бути. >>
