«Яка ж пісня без баяна? Нашого Сашка...»

03.08.2011
«Яка ж пісня без баяна? Нашого Сашка...»

Іменна лавочка убієнного Сашка–музиканта на центральному проспекті Бердянська. (Фото автора.)

«Він був доброю людиною» — фраза, вживана майже всіма співрозмовниками кореспондента «УМ», що розпитував мешканців Бердянська про їхнього земляка, вуличного музиканта Сашка. Пенсіонерка Олена Бабкіна, приміром, знає, що баяніст є уродженцем сусіднього, Приморського, району, що саме він першим почав давати у Бердянську публічні міні–концерти. «Я часто йшов до райради повз його лавочку, і баяніст завжди награвав свої мелодії,— підхопив естафету спогадів мешканець мікрорайону АЗМОЛ Іван Бухтій. — Під власний акомпанемент і співав. Його наспіви були і веселими, і журливими. Тепер шкодую, що не завше кидав у перевернутого кашкета, миску чи футляр від баяна гривню–другу. То був добрий чоловік!». Таким знав вуличного музиканта і пенсіонер Олександр Ланський, який навіть пишається тим, що є тезкою баяніста: «Він був тихим і спокійним, а виродки біля фонтана його замордували. Яка ж тепер пісня без баяна? Нашого Сашка...».

...Трагедія сталася наприкінці липня 2008 року у центрі Бердянська. Два молодики і двоє дівчат, шукаючи пізньовечірніх розваг, причепилися до баяніста. Знали, звісно ж, що своїм нехитрим заробітком Сашко–добряк завше й охоче ділився iз прохачами. Зазвичай він підгодовував безхатченків. А тут — діти «нових українців». А в Сашка, як на біду, з денного «гонорару» тоді лишилася тільки дрібнота. Ось розлючені невдалим рекетом «рекетири» і почали бити нещасного Сашка. Мешканці навколишніх будинків, що викликали міліцію, переконані: екзекуція не була б такою садистською, якби дівулі своїм реготом (!) не стимулювали дії катів. Добивали музиканта пляшкою...

Міська філія МВС — за сотню–другу метрів від місця трагедії, відтак міліціянти прибули оперативно. Один із убивць опору майже не чинив, другого ледь наздогнали. «Відмазати» від покарання вдалося лише дівчат, де–факто співучасниць злочину, а ось тандем нелюдів Бердянський міськрайонний суд таки ізолював від суспільства: один сидітиме за ґратами вісім років, другий — п’ять.

Та Бердянськ не без добрих людей. Як розповіли власкору «УМ» начальник відділу інформаційних ресурсів міськвиконкому Володимир Царакаєв і його приятель Олег М’ягченко, «група небайдужих вирішила якимсь чином, бодай до третіх роковин, увічнити пам’ять про Сашу–музиканта». Ідея виникла з огляду на фінансові реалії — відреставрувати лавочку, на якій упродовж 30 років баяніст тішив перехожих своєю музикою, і прикріпити на ній табличку з надписом. Щодо тексту дискутували недовго: «Яка пісня без баяна? Спасибі, Сашко!»..

В один із вечорів наприкінці липня на майдані перед мерією біля оновленої «лавочки Сашка» знову лунала музика. Вдячне «Молодці!» бердянці адресували й ініціаторам відкриття іменної лавочки, і концертантам. Звучали саксофон, гітара — баяна ж того дня не було...

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>