Робота над потенційним українським блокбастером — повнометражним художнім фільмом «Той, що пройшов крізь вогонь» — нарешті таки завершується. Про це власкору «УМ» повідомив режисер Михайло Іллєнко. За його словами, картина з’явиться у прокаті «десь у вересні». Не виключено, що один із прем’єрних показів улаштують на малій батьківщині головного героя фільму. Адже створено його за мотивами дивовижної біографії реальної людини — військового льотчика–аса, Героя Радянського Союзу Івана Даценка, котрий народився у селі Чернечий Яр поблизу Диканьки, де режисер нещодавно побував. Нагадаємо, що зйомки почалися ще у 2007 році й до кінця минулого фактично завершилися. Далі тривали монтаж та інші студійні роботи. Також із вимушеними перервами, зумовленими переважно затримками з фінансуванням (крім продюсерських коштів, творці стрічки використовували бюджетні гроші, а значить, були «прив’язані» до щорічних кошторисів).
Прикметно, що останнім часом активізувалися й опоненти численних журналістських і, зрештою, «кіношної» версій життєпису Івана Даценка. Згідно з останніми, після того, як навесні 1944 року в небі під Львовом очолюваний ним екіпаж важкого бомбардувальника збили фашистські зенітники, льотчик–герой не загинув, а потрапив у німецький полон, а потім — під недремне око радянських каральних органів. Однак зумів утекти від усіх свої ворогів аж до Канади, де став... вождем індіанського племені. Саме там, під Монреалем, у 1967 році під час всесвітньої виставки «Експо–67» його зустрів знаменитий радянський танцюрист Махмуд Есамбаєв, приголомшений добірною українською мовою вождя в «ірокезькому» вбранні.
Після газетного інтерв’ю танцюриста з цього приводу, яке він дав на початку 70–х років минулого століття, ця історія на сторінках багатьох видань, у радіо– і телевізійних передачах продовжує «обростати» ще сенсаційнішими подробицями. Історія Івана Даценка представлена на виставці «Українці у світі», яка демонструвалась у різних залах Києва з ініціативи народного депутата Петра Ющенка. Цього року в Полтаві вийшла написана також колишнім військовим льотчиком і присвячена Івану Даценку художня книжка. Назва фільму Михайла Іллєнка більш ніж промовиста, оскільки вона «скопійована» з «індіанського» імені згаданого вождя, українське прізвище в ньому все ж переінакшене (головну роль виконує київський театральний актор Дмитро Лінартович).
Визнаючи за митцями право на художній домисел, критики цієї версії, в тому числі колишні однополчани героя, просять «не тривожити» його славне ім’я подібними не підтвердженими документально сенсаціями і не прив’язувати «індіанські» дороги витвореного в їхній уяві персонажа до справжнього Івана Даценка. Хоча б тому, що останній, на їхнє переконання, загинув разом з усіма членами свого екіпажу під час виконання останнього бойового завдання в небі над львівським залізничним вузлом. При цьому згадуються навіть прізвища льотчиків–побратимів з інших екіпажів, на очах яких бомбардувальник героя після влучання в нього зенітного снаряда нібито спалахнув, вибухнув і «розвалився» у повітрі...
А чи впевнений у тому, що все було так, як показано в його фільмі, сам режисер? Відповідаючи на це запитання власкора «УМ», Михайло Іллєнко зазначив: «Нам потрібні наші українські герої. І документальні, й вигадані. Запитаймо себе: а Рембо був? Хоча йому вже можна видавати американський паспорт. Бо ж для тієї нації підняття її духу цей суто «кіношний» герой робить велику, воістину неоціненну справу. То чому українці, дивлячись то на Рембо, то на «товариша Сухова», завжди мусять «прибіднятися»? Розумію, що комусь побачене на екрані може подобатися, комусь — ні. Та ми робили цей фільм iз вірою у свій народ. І в те, що так воно насправді й було».
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
