Для багатьох українців Бандера і Шухевич завжди будуть Героями. (Фото з сайту trust.ua.)
Вищий адміністративний суд України вже у наступний вівторок має поставити крапку у справах щодо присвоєння звання Героя України Степану Бандері і Роману Шухевичу. Ми спробуємо проаналізувати передісторії цих резонансних справ і показати, яким же був насправді їхній перебіг. Адже через свідоме перекручування інформації деякими ЗМІ в багатьох українських громадян склалося викривлене уявлення про те, що насправді відбувається з судовим оскарженням указів Президента України Віктора Ющенка про присвоєння звання Героя України Степанові Бандері та Романові Шухевичу.
Спершу зупинимося на особі позивача — Оленцевича Володимира Едуардовича, якому не дає спокою героїзація Степана Бандери і Романа Шухевича. Цей чоловік, виявляється, упродовж принаймні останніх шести років подав до суду десятки позовів щодо визнання незаконними та скасування указів Президента України про нагородження державними нагородами багатьох відомих осіб. Зокрема, Оленцевич оскаржував героїзацію Василя Стуса та Олекси Гірника, не подобалося йому нагородження орденом Ярослава Мудрого V ступеня тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та голови Вищого адміністративного суду України Олександра Пасенюка (цікаво, що тепер цей же суд і розглядатиме касаційні скарги Оленцевича!), оскаржував він і нагородження орденом Богдана Хмельницького I ступеня полковника Муаммара аль Каддафі тощо.
У всіх цих справах суди відмовляли Оленцевичу в задоволенні його позовів і залишали без задоволення його апеляційні та касаційні скарги, оскільки ці укази не стосувалися позивача і жодним чином не порушували його прав, свобод та інтересів. Із Бандерою та Шухевичем вийшло інакше.
Указ Президента України Віктора Ющенка «Про присвоєння Роману Шухевичу звання Герой України» було ухвалено ще 12 жовтня 2007 році (далі — указ № 965), і стосовно цього указу існує два протилежні рішення, ухвалені одним і тим же апеляційним судом.
Відразу після офіційного оприлюднення указу № 965 пан Оленцевич звернувся до Донецького окружного адмінсуду з позовом, у якому просив визнати незаконним цей указ Віктора Ющенка.
Узагалі такий документ, як «исковое заявление» Оленцевича, не лише не хочеться читати, його гидко брати до рук. Можна лише поспівчувати суддям, які мають давати оцінку «доказам», котрими були обґрунтовані позовні вимоги Оленцевича.
На жаль, формат газети не дозволяє передати читачам «неповторність» стилю Оленцевича, але деякі його «докази» ми зацитуємо, аби кожен читач міг скласти собі уявлення про особу позивача.
Забігаючи наперед, повідомляємо, що ці висловлювання Оленцевича містяться в усіх його позовних заявах щодо дегероїзації Романа Шухевича, а також у позовній заяві щодо дегероїзації Степана Бандери.
Як зазначає Юрій Шухевич в одному зі своїх клопотань до суду, «висловлювання Оленцевича не лише ганьблять усіх українців та мене, як сина головного командира УПА Романа Шухевича, а й ганьблять Президента України Віктора Ющенка та його дружину Катерину Чумаченко, а також усю систему адміністративних судів України».
В «исковом заявлении» Оленцевича містяться такі висловлювання: «Виктор Ющенко собственноручно повесил орден княгини Ольги на пышную грудь Монтсеррат Кабалье. После чего сел на своё место в зрительном зале и стал неотрывно смотреть на сцену с непроницаемым лицом. Лишь когда жена (речь идёт о так некстати оказавшейся в этот вечер рядом второй жене Президента Украины Виктора Ющенко Катерине Клер) трогала его за руку, он улыбался и начинал аплодировать. И в данном случае важно не то, что, благодаря указанной выше статье и прилагаемому к ней фото всё прогрессивное человечество узнало о том, что по–настоящему счастливой женщину может сделать только прикосновение к её груди рук «які нічого не крали»; увидело, судя по мёртвой хватке, — не подконтрольную в тот момент её собственнику, одну из двух («які нічого не крали») рук, похоже, впавшего в ступор после тактильного контакта с безусловно пышной грудью Монтсеррат Кабалье Президента Украины Виктора Ющенко...»
Або таке: «Как известно, Шухевич Роман Осипович был убит ещё 5 марта 1950 года, вследствие чего так и не смог стать гражданином «суверенного и независимого, демократического, социального, правового государства» Украина, ибо первый гражданин Украины (как уже отмечалось выше) на, по крайней мере, планете Земля появился только 24 августа 1991 года.[…]Современные исследователи считают, что Шухевич Роман Осипович вполне мог отсидеться в специально оборудованном схроне. И отсиживаться оставалось, с точки зрения вечности, не так уж и долго — чуть более 41 года... И вопрос: если Президент Украины Виктор Ющенко присваивает генерал–хорунжому Шухевичу Роману Осиповичу звание «Герой Украины» именно «з удостоєнням ордена Держави», то, может быть, указанный генерал–хорунжий «у 1942—1950 роках» был вовсе не «головним командиром Української повстанської армії (УПА)», а совсем наоборот — звеньевым (ланковим — укр.) «Української трудової армії (УТА)»?
И, может быть, свой смертный час Шухевич Роман Осипович встретил, тяжело работая, с долотом в руках за плотницким верстаком, в школьной мастерской обучая украинских детишек — октябрят и пионеров (юных ленинцев), или с тяпкой в руках во время прополки сахарной свёклы на бескрайних колхозных полях Галиции?»
Щоб не переповідати всіх деталей цього судового процесу, зазначимо лише, що впродовж 2007—2008 років Донецький окружний адмінсуд десятки разів повертав Оленцевичу його позовні заяви через непідсудність справи цьому судові. Але одну з таких позовних заяв усе ж було розглянуто по суті Донецьким окружним адмінсудом, і 11 лютого 2009 року цей суд відмовив Оленцевичу у задоволенні позову, оскільки указ не порушує прав, свобод чи інтересів позивача.
12 травня 2009 року Донецький апеляційний адмінсуд залишив без задоволення апеляційну скаргу Оленцевича і без змін рішення суду першої інстанції. Оленцевич подав касаційну скаргу на ці судові рішення. Зараз у Вищому адміністративному суді зупинено розгляд цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції в іншій справі за позовом Анатолія Соловйова, яка призначена до розгляду на 2 серпня 2011 року.
Іншим позивачем, який оскаржив у суді Указ № 965, став професор Донецького національного медичного університету Анатолій Соловйов, представником якого в суді є той же Оленцевич. Позовна заява Соловйова — це точна копія такої ж заяви Оленцевича. І якщо 29 жовтня 2009 року Донецький окружний адмінсуд відмовив Соловйову в задоволенні його позову, то вже 21 квітня 2010 року Донецький апеляційний адмінсуд прийняв рішення діаметрально протилежне своєму ж рішенню від 12 травня 2009 року і задовольнив апеляційну скаргу Соловйова, визнавши незаконним указ. За словами Юрія Шухевича, він довідався про це і про попередні рішення судів уже після 21 квітня 2010 року. Жоден із судів не залучив його як сина та спадкоємця Романа Шухевича до розгляду цих справ, що є грубим порушенням чинного законодавства України.
Зрозуміло, що Юрій Шухевич подав касаційну скаргу на це рішення суду апеляційної інстанції. Разом iз ним подали свої касаційні скарги екс–Президент України Віктор Ющенко та ще троє небайдужих українських громадян. Розгляд усіх цих касаційних скарг і має відбутися у вівторок, 2 серпня, о 9:00.
Схожа ситуація й у справі щодо Степана Бандери. Відразу після ухвалення указу щодо його героїзації (від 20 січня 2010 року) уже відомий нам пан Оленцевич оскаржив цей указ у Донецькому окружному адмінсуді. Його позовна заява від 25 січня 2010 року — це копія позовної заяви, яка міститься у «справі проти Шухевича», лише змінено прізвище та реквізити указів. Щоправда, позивач під час судового засідання 2 квітня 2010 змінив частину своїх позовних вимог і відмовився від зобов’язання Президента України скасувати свій указ. Натомість він попросив суд це зробити.
Після отримання такої заяви суд мав оголосити перерву у судовому засіданні й надати протилежній стороні достатній строк для підготовки до справи у зв’язку зі зміною позивачем своїх позовних вимог. Грубо порушуючи норми чинного законодавства, суд продовжив розгляд справи і того–таки дня постановив визнати незаконним i скасувати указ щодо героїзації Степана Бандери. Донецький апеляційний адмінсуд залишив без змін судову постанову.
На ці рішення донецьких судів було подано десять касаційних скарг, у тому числі екс–Президентом України Віктором Ющенком, Романом Орєховим — представником онука Степана Бандери та представником Юрія Шухевича.
Розгляд цих скарг теж відбуватиметься у вівторок, о 14:00, у Вищому адміністративному суді.
Якщо раніше суди відмовляли Оленцевичу у задоволенні його позовів і не брали до уваги його аргументів про те, що вiн як громадянин України може також бути нагороджений званням «Герой України», то тепер цей «аргумент» було фактично враховано під час ухвалення судами своїх рішень.
Але суди не звернули увагу на одну дуже важливу обставину, а саме — що оскаржуваними указами було присвоєно звання «Герой України» Степанові Бандері та Романові Шухевичу посмертно. А оскільки «позивач поки що живий», як зазначено в одній iз касаційних скарг Івана Макара, тоді, за логікою позивача, звернення до суду щодо оскарження зазначених указів могло бути ним здійснене лише як спадкоємцем (сином, внуком, батьком, дідусем, дядьком тощо) когось із Героїв України, котрому це звання було або буде присвоєно посмертно.
Якщо ж позивач вважає, що він може бути нагороджений цим почесним званням посмертно, то, за цією логікою, право на звернення до суду матимуть після його смерті родичі та спадкоємці померлого.
У своїх рішеннях суди визначили основним доказом незаконності оскаржуваних указів той факт, що Степан Бандера та Роман Шухевич не були громадянами України (а це звання, за законом, присвоюється громадянам України). Проте суди знову не звернули уваги на ту обставину, що звання «Герой України» були присвоєні Степанові Бандері та Романові Шухевичу посмертно, і така можливість передбачена законом.
Системний аналіз чинного законодавства України дає підстави стверджувати, що громадянином України є лише фізична особа, а з моменту смерті жодна фізична особа не є громадянином України, оскільки відсутній правовий зв’язок між державою та фізичною особою, що стало наслідком втрати фізичною особою цивільної правоздатності, тобто здатності мати цивільні права та обов’язки. Згідно зі ст. 25 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Якщо ж касаційна інстанція підтвердить законність цих рішень, то, за словами Юрія Шухевича, це призведе до повної катастрофи всієї системи адміністративних судів в України, оскільки кожен указ Президента України можна буде оскаржувати будь–якій особі, якої цей указ і близько не стосується.
А взагалі питання не полягає в тому, що якийсь із судів вирішить визнати незаконними укази Президента України Віктора Ющенка про присвоєння звання «Герой України» Степанові Бандері та Романові Шухевичу. У будь–якому разі ці справжні сини України залишаться навічно Героями України, незалежно від рішень судів. Прийде ще той час, коли однією з найвищих нагород в Україні за визначні заслуги в політичній діяльності буде орден Степана Бандери, а за визначні військові заслуги — орден Романа Шухевича.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
