Дарма Геннадій Васильєв побоявся, тобто не зміг прийти перед ясні очі народних депутатів і особисто зачитати їм інформацію про активні дії Генпрокуратури щодо розслідування подій у Мукачеві. Парламентарії не змогли не те що звільнити керівника ГПУ з посади, а навіть поставити на голосування відповідну постанову, внесену головою парламентського Комітету з питань державного самоврядування Анатолієм Матвієнком.
Вечірнє засідання ВР 1 червня розпочалося із суперечки головуючого, першого віце-спікера Адама Мартинюка, із депутатами від «Нашої України» та Блоку Тимошенко. Перший наголошував на тому, що Матвієнків проект постанови №5572 «не має відношення до питання», тому треба розглядати тільки поданий під час перерви між засіданнями варіант «нашого українця» Романа Зварича, в якому про звільнення Васильєва не йшлося і пропонувалося просто визнати роботу Генпрокуратури «по Мукачеву» незадовільною. Натомість Анатолій Матвієнко наполягав, що як народний депутат має право «у відповідності з порядком денним запропонувати проект рішення по одному з міністерств або Генеральній прокуратурі», і ніякі спікери чи віце-спікери цього права в нього відібрати не можуть. А лідер фракції Соцпартії Олександр Мороз закликав усіх до порозуміння й швидшого ухвалення бодай якогось рішення. Бо «всі ж прекрасно розуміють, що в Мукачеві бандитським способом проводилися вибори», і нікого це не дивує, адже очевидно, що «так і буде доти, поки буде така влада». Тому нічого сперечатися, і треба голосувати всі запропоновані проекти — «аби хоч відчуття було у влади, що вона контролюється з боку парламенту».
Зрештою Адам Мартинюк поставив на голосування пропозицію розглянути обидва проекти. Однак вона набрала всього лише 148 голосів («за» висловилися «Наша Україна», БЮТі й СПУ). Тому постанову про звільнення Геннадія Васильєва відклали до кращих часів і спробували винести догану бодай Генпрокуратурі. Але і з цим не склалося — навіть після того, як «незадовільну» оцінку роботи «генеральних прокурорів» замінили на «недостатню», проект Романа Зварича набрав усього 206 голосів (підтримали постанову 97 «наших українців», 57 комуністів, 19 соціалістів, 17 бютівців, двоє депутатів з фракції НДП й четверо представників «Центру»).
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
