Громада вирішила зупинити «дерибан» i проголосувала за оголошення зеленої зони навколо братської могили парком Героїв. (Фото автора.)
Клаптик лісу по вулиці Героїв в Ірпені, що під Києвом, опинився в центрі неабиякого скандалу. Адже в цьому невеличкому парку є братська могила воїнів Радянської армії, що загинули під час визволення міста у 1943 році. Утім місцеві мешканці й припустити не могли, що їхніми сусідами можуть стати скоробагатьки, адже поруч із пам’ятником Невідомому солдату, буквально на кістках 57 загиблих воїнів, вирішили будувати елітні котеджі! Обурені мешканці вулиць Натана Рибака, Героїв та Ломоносова, що оточують невеличкий парк із братською могилою, швидко самоорганізувалися, створили ініціативну групу й почали бити в усі дзвони. Почули їх поки що лише журналісти та окремі депутати Ірпінської міськради.
Учора біля пам’ятника Невідомому солдату в районі Сьомої лінії зібралося більше сотні ірпінчан, які не приховували обурення щодо цинізму місцевої влади. Молоді мами з дітками, їхні чоловіки та пенсіонери (одна старенька так розхвилювалася, що впала і ледь не знепритомнiла), усі вони були одностайні: будувати на кістках не можна!
«Ми постійно бачили, як в Ірпені «дерибанять» соснові парки під забудову, але вважали, що нашій лісопарковій зоні це не загрожує, бо тут же братська могила, тут кожен клаптик землі кров’ю политий, дуже запеклі бої йшли, — зауважує «УМ» один iз місцевих мешканців Олександр Розумовський. — Та виявилося, що аж ніяк! Таємно провели рішення, лишили тільки клаптик землі з пам’ятником Невідомому солдату, який збираються затиснути котеджами! Жодних моральних перепон щодо будівництва на кістках у них немає!».
За десять метрів від братської могили є інша — менша, в якій поховано батька з дитиною, котрих розстріляли фашисти ще у 1941 році. Корінна мешканка 73–річна Світлана Ліснякевич розповіла «УМ», що на цьому плацдармі, неподалік від річки Ірпінь, у листопаді 1943 року все було всіяно трупами визволителів, які йшли в атаку на ворога. «Люди ховали понівечені тіла солдат власноруч, де прийдеться, оцей парк — суцільна братська могила, — зазначає старенька. — А тепер тут хочуть будувати... Але ж майбутнім покупцям таких «хатинок» Господь не дасть життя на цьому місці, бо не можна бути щасливим на могилі...»
Старожили також пригадують, що одразу після визволення Ірпеня від фашистів 57 загиблих солдат перепоховали у цій братській могилі, встановили пам’ятник. Але розкопувати всі спонтанні поховання не стали, тож у цьому невеличкому парку (сто метрів у довжину та сто — в ширину) ще не початий край роботи для пошуковців.
Люди кажуть, що зовсім нещодавно зверталися до мера Ірпеня Володимира Скаржинського з письмовою заявою про благоустрій парку навколо братської могили (загалом зібрали 103 підписи). На їхнє припущення, кілька їхніх сусідів, які збирали підписи, підкупили забудовники. Бо як інакше пояснити, коли в тексті заяви про благоустрій, який показували підписантам, вже потім з’явилося кілька цікавих речень про те, що «всієї лісової смуги їм не треба», до того ж, мешканці нібито наполягають, щоб влада «відрізала від парку сотки під забудову»! «Ми під таким текстом не підписувалися! — категорично каже один iз активістів Валерій Горбунов. — Зібрали підписи, а вже потім тим же почерком дописали ось таке».
Люди схопилися за голову, коли поблизу братської могили побачили КамАЗ, із якого робітники розвантажували конструкції для встановлення будівельного паркану. За словами пана Розумовського, який одразу скликав кількох сусідів, від робітників вони й дізналися, що тут будуть зведені так звані «будинки малої поверховості». Оскільки люди не дали звести паркан, приїхала власниця трьох ділянок і показала державні акти на три ділянки. За даними ініціативної групи, в парку виділено зо два десятки ділянок, власники яких іще не проявили себе.
«Ми були шоковані, адже власниця заявила, що про незаконність виділення цих ділянок їй нічого не відомо та й знати вона цього не бажає, — обурюється Олександр Розумовський. — За її словами, ці ділянки вона придбала за гроші у попереднього власника, якому мерія їх виділяла. Тобто, розумієте, вона вже є доброякісним покупцем! Схема «дерибану» потайки вже далеко зайшла!»
З’ясувати хоч щось у місцевої влади Ірпеня теж не вдається. Ані простим мешканцям, ані окремим депутатам міськради. Місцевий депутат Сергій Тішин розповів «УМ», що ще три тижні тому направив запит меру Володимиру Скаржинському, під яким підписалося 20 депутатів (загалом в Ірпінській міськраді 36 обранців). Але відповіді досі не дочекався, хоча мер мав відписати у десятиденний термін.
«На останній сесії 14 квітня 2011 року ми ухвалили рішення про виділення земельних ділянок тiльки на соціальну сферу, адже на ділянки для індивідуального будівництва наразі накладено мораторій, оскільки попередня влада міста виділяла чимало землі для своїх. Тож з усім цим ми зараз розбираємося, — зазначає пан Тішин. — І лише зараз дізнаємося, що на тій сесії, виявляється, давали якісь інші ділянки, зокрема в районі братської могили! Тому більшість депутатів припускає, що тут ідеться про службову підробку.
Своє бачення проблеми дерибану в екс–депутата Ірпінської міськради, голови ГО «Народна воля» Віктора Бархоленка. «Розумієте, у попередньому складі міськради Ірпеня більшість депутатів були від фракції БЮТ, — зазначає «УМ» пан Бархоленко. — У нинішньому складі більшість має фракція «регіоналів». Прийшли ці нові обличчя з ПР до влади в Ірпені й побачили, що усі ласі шматки землі загарбали їхні попередники з БЮТ, які, щоправда, створили окремі недоторканні паркові зони. Новачкам дерибанити нічого, тож вони зараз узялися скасовувати статус із парків і переводять їх до категорії земель забудови, урізають їхні межі. Не дивно, що через відсутність вільної землі дійшли вже й до дерибану братських могил!»
«Влада знахабніла вже настільки, що не боїться ні живих, ні мертвих! — переконаний голова ініціативної групи мешканців, адвокат Лаврентій Кухалейшвілі. — Ми не збираємося спостерігати, як купка злодіїв «дерибанить» власність громади, пам’ять про визволителів. Наразі ми створили громадську організацію для захисту своїх прав та на зборах підписали спільну резолюцію про оголошення зеленої зони навколо братської могили парком Героїв».
Після ухвалення цих рішень громада написала спільного листа й учора передала його до виконкому Ірпінської міськради. Люди сподіваються, що більшість депутатів проголосує позитивно й зелена зона навколо братського поховання стане–таки парком Героїв, а не провулком iз котеджами.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
