«Україна молода» за 17—18 червня 2011 року опублiкувала замiтку «Градоначальнику розв’язали язика» — про скасування рiшення суду. Вважаю, що треба внести яснiсть.
...Перед останнiми виборами мiського голови в Миколаєві поширилася новина, що суд заборонив Чайцi виступати росiйською мовою. Пройдисвiти з його оточення намагалися викликати масовий психоз, вони стверджували, що рiшенням суду плюнули в душу всiм росiйськомовним мешканцям мiста, оголосивши їхню мову поза законом, органiзовували пiкетування суду. Чайка на кожних зборах i зустрiчах квилив про заборону на росiйську мову й обiцяв домогтися скасування рiшення суду. За роки головування Чайки бiльшiсть миколаївцiв так звикли до смердючої каналiзацiї й бруду, що на останнiх виборах i не слухали тих, хто обiцяв ремонтувати каналiзацiю та очищати мiсто. Обуренi забороною на росiйську мову голосували за Чайку.
15 червня 2011 року в Театрi iм. Чкалова лунали бурхливi оплески, там Чайка урочисто повiдомив на святi медпрацiвникiв про скасування заборони на росiйську мову. Вiн був на сьомому небi: ще б пак, так легко обдурив простачкiв. Обдурив, бо нiякий суд не забороняв мiському головi виступи росiйською мовою.
8 лютого 2010 року Ленiнський районний суд пiд головуванням суддi Богатирчук Г. А. розглядав мiй позов i визнав неправомiрною дiєю мiського голови його виступ росiйською мовою без забезпечення перекладу українською й вiдмовив менi у стягненнi морального вiдшкодування. Вiдмову у стягненнi морального вiдшкодування суд обґрунтував тим, що визнання дiї мiського голови неправомiрною вже є моральним вiдшкодуванням. Я оскаржив рiшення суду в частинi вiдмови у стягненнi морального вiдшкодування й просив апеляцiйний суд вiдмовити у стягненнi морального вiдшкодування, але з iншої пiдстави.
7 жовтня 2010 року Одеський апеляцiйний адмiнiстративний суд скасував рiшення Ленiнського районного суду вiд 8 лютого 2010 року i в частинi визнання дiї мiського голови неправомiрною, хоча таке нiким не оскаржувалося. Оце й було причиною радощiв для Чайки. Одеськi суддi застосували норми закону, що визначають порядок застосування мов у мiсцевостях, де бiльшiсть населення становлять представники iнших нацiональностей, та ще й неправильно їх застосували. Як вiдомо, в Миколаєвi бiльшiсть населення — українцi. Я направив касацiйну скаргу до Вищого адмiнiстративного суду. Якщо там знайдуться чеснi суддi, то радiсть Чайки передчасна.
30 липня 2010 року Ленiнський районний суд пiд головуванням суддi Рум’янцевої Н. О. розглядав iнший мiй позов i заборонив миколаївському мiському головi виступати на територiї мiста будь–якою мовою без забезпечення перекладу виступу українською мовою. Суд не заборонив росiйську мову, а захистив українську. Суд забезпечив моє право знати, про що квилить Чайка.
Якби я був суддею, то заборонив би мiському головi виступати не українською мовою й визнав би неправомiрною дiєю його виступ не українською мовою. Для цього є правовi пiдстави. У Миколаєвi 72 вiдсотки українцiв, тож вiдповiдно до статтi 11 Закону УРСР «Про мови в Українськiй РСР», єдиною мовою роботи, дiловодства i документацiї органiв державної влади та мiсцевого самоврядування в мiстi є українська мова. Мiський голова зобов’язаний виконувати свою роботу, а отже, й виступати українською мовою. Чайка може повторювати виступи росiйською мовою, i всi будуть щасливими.
Чайка оскаржив рiшення суду вiд 30 липня 2010 року. Як видно, вiн не хоче нi говорити українською, нi чути її. На iнше вiд учасника сепаратистського збiговиська в Сiверськодонецьку годi було й сподiватися.
Одеський суд не розглядав Чайчину апеляцiйну скаргу на рiшення суду вiд 30 липня 2010 року. Менi ще не направлено копiю апеляцiйної скарги та повiдомлення про час i мiсце розгляду справи.
Чайка — український селянин, змалку вiн балакав, а тепер з яничарською запопадливiстю витiсняє українську мову з мiста. Яничарiв ще можна зрозумiти, вони ж були вiдiрванi вiд своїх родин маленькими й зростали на чужинi, їх учили ненавидiти своїх. Чайку ж виховували в батькiвськiй родинi, але вiд нього доводиться захищати в судах мову його роду. Коли я слухаю в судових засiданнях представникiв Чайки, менi здається, що я суджуся не з українцем, а з бусурманином.
Анатолiй ІЛЬЧЕНКО,
пенсiонер
Миколаїв