Команда Януковича задекларувала велику кількість реформ, які, справді, конче потрібні Україні. Розпочали, але заплановане чи зроблене не відповідає інтересам рядових громадян.
«Регіонали» реформували корупцію — перемкнули грошові потоки на себе. Адміністративна реформа звелася до скорочення адмінапарату. Не відбулося підсилення місцевого самоврядування (під цим гаслом створювалася та йшла до влади ПРУ). Навпаки, у Києві ліквідовано райради, замість обраного голови править призначений намісник. Фактично не помітно, що зменшився корупційний тиск чиновництва на бізнес. Розрекламоване скорочення штатів Кабміну та адміністрації Президента призвело до збільшення витрат iз бюджету на їхнє утримання.
Судова реформа насправдi включила судову владу до президентської вертикалі. Судді залежні від того, хто їх призначає — більшості Верховної Ради та Президента. А треба, щоб суди нижніх інстанцій обирав народ — населенням тих районів, які вони обслуговують. Варто було б використати «міссурійську схему», що впроваджена в багатьох штатах США: судді призначаються, але після року роботи призначення підтверджується чи скасовується голосуванням населення. Просто необхідно ввести в Україні суд присяжних, який діє не тільки у далеких США, а й у такій близькій Росії. Це передбачено й у нашій Конституції.
Податкову реформу, прийняту більшістю нахрапом, без жодної поправки від опозиції, довелося корегувати, бо на майдани вийшли представники малого бізнесу. Їхні інтереси було якось враховано, але то був не єдиний недолік закону. Головний недолік реформи: не було введено прогресивного податку. Такий податок працює у більшості держав, бо вони захищають своїх громадян (середній клас, незаможних), а не десяток олігархів. У капіталістичних США діапазон прибуткового податку становить: 15% (для бідних) — 33% (для багатих), у комуністичному (з рисами капіталізму) Китаї: 5 — 45%; у майже соціалістичній Швеції: 0 — 57%. «Наші» олігархи, які «прихватизували» все, створене народом, тепер демонструють благодійність: роблять подарунки до свят, влаштовують футбольні шоу, іноді допомагають хворим. Але все це не співмірне з ініціативою Б. Гейтса та У. Баффета, якi половину своїх статків віддають суспільству. Чому ми повинні чекати подачок від мільйонерів, які на дурняка заволоділи суспільною власністю? Якщо країна хоче виглядати прогресивною, в ній має бути прогресивний податок. Хоча в Україні великий капітал зрісся із політичною владою (олігархат), народ може змусити владу ввести такий податок. Це наповнюватиме бюджет, стимулюватиме олігархів інвестувати у розвиток виробництва, а не в розкіш.
Без реформування наша пенсійна (солідарна) система зазнає краху за кілька років через негативне співвідношення працюючих і пенсіонерів. Це багато хто підкреслює. Але для накопичувальної системи потрібні чіткі державні гарантії збереження внесків на період 35—40 років. Наші громадяни мають сумний досвід державного Ощадбанку СРСР, досвід банкрутства більш як десяти комерційних банків. У кодексі слабо обґрунтовано соціально справедливий захід — зменшення VIP–пенсій. По–перше, політики та чиновники, що є відповідальними за низькі мінімальні пенсії, не заслужили одержувати у десять разів більше, досить із них і п’яти мінімумів. По–друге, закон не відсік можливості «утиснутих у правах» оскаржити його; треба було зменшувати великі пенсії шляхом накладання податку на них. Тепер же «постраждалі» підуть не в Конституційний Суд, як думає В. Литвин, а в райсуди, де на підставі одіозного рішення КС їм повернуть високі пенсії. І нарешті, чому реформатори бачать лише одну можливість наповнення Пенсійного фонду — підвищення пенсійного віку? (До речі, це залишає без роботи молодь). Є ж інші засоби: зростання зарплат, кількості працюючих (створення нових робочих місць, повернення наших іммігрантів–заробітчан). Але ці засоби вимагають від реформаторів вирішення складного й, очевидно, головного завдання для країни — реформування та розвитку економіки. Наші основні фонди амортизовані на 70%, технології застарілі та неефективні. Ми залишилися майже без електронної та радіопромисловості, суднобудування, легкої промисловості. Ми експортуємо сировину та напівфабрикати — метал, хімію, зерно. Ключовим питанням для України є реформування економіки. А це завдання на перший план не поставлено.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
