Свято–Юріївський храм — одна з найоригінальніших архітектурних пам’яток столиці. Це перша сучасна українська церква, оздоблена петриківкою. Символічні композиції між іконами, виноградини на балках, філігранно розписана арка, заквітчаний апостольський ряд зустрічають красою і теплом народного мистецтва постійних відвідувачів церкви. До речі, саме парафіяни храму запропонували майстриням iз селища Петриківка Галині Назаренко та Ірині Кібець розписати стіни в давньому козацькому стилі.
Розписувати архiтектуру складнiше, нiж аркушi паперу
«Я із задоволенням узялася за цю непросту роботу. Найважчим був початок процесу, оскільки відчувала велику відповідальність. Незважаючи на те, що християнська тематика давно присутня в моїх роботах, розмальовування церкви суттєво відрізнялося від того, що я робила раніше. Коли щось робиш уперше, завжди хвилюєшся за кінцевий результат», — поділилася з «УМ» переживаннями Галина Назаренко. Хоч художниці й хвилювалися, проте працювали весело, злагоджено і віддано: починали розписувати о сьомій ранку і захоплювалися настільки, що виходили з церкви о третій ночі. «Я дуже вдячна, що мене запросили оздоблювати стіни церкви. Емоції просто переповнювали. Хотілося, аби все було виконано за найкращими традиціями, сподобалося матушці», — додає художниця Ірина Кібець.
Аби розпис дійсно відповідав стилю ікон і внутрішньому оздобленню приміщення, було створено спеціальний дизайнерський проект. Для його розробки запросили дизайнера Наталію Єдину, яка добре розбирається в храмових традиціях i має досвід роботи в дерев’яних церквах. «Подібне явище — надзвичайне в сучасному культурному процесі. Усім відомо, що українській людині вельми притаманно мальовничо оформлювати церкви, передавати гарне через природу, квіти. Наприклад, рослинними орнаментами оздоблювали свої церкви козаки. Оздоблення Свято–Юріївського храму в такому стилі видалося мені тендітним, адже кожна його частина своєрідна. Тому нашою метою було побачити відповідну форму, потрібний колір. До того ж це архітектура, розписувати яку набагато складніше, ніж малювати на аркуші паперу», — каже «УМ» пані Наталія.
Спільний задум дизайнер і майстрині втілили з урахуванням усіх характерних для церкви особливостей. Стилізовані під букетики Георгіївські хрести червоного кольору є домінантними елементами розпису. За словами настоятеля храму отця Сергія Станкевича, червоний колір має для парафіян багатоваріантне значення, адже символізує життя, радість, звитягу, тепло, сонце. Це також колір плаща патрона храму Юрія Побєдоносця і натільного хітона Христа–спасителя. Об’єднання хрестів і квітів означає перемогу життя над усім іншим. Цікаво й те, що ефект створено неймовірний: спочатку складається враження, що бачиш лише хрести, придивишся ближче — розквітають троянди.
Нев’янучий садок життя у храмi
Під стелею храму кружляють шестикрилі серафими, які теж мають свою небуденну таємницю. Їхні крильця виконано у вигляді пелюсток, що нагадують палахкотіння живого вогню. «Серафими давалися мені з певними труднощами. Допоки не запалила свічку, нічого не виходило. Напевно, спрацював ще й генетичний код, тому малюнки невдовзі вийшли такими, як і планувалося», — розкриває таємниці Галина Назаренко.
Поруч із серафимами сплітаються в єдину лозу червоні й зелені виноградні грона, які наочно демонструють дружбу Господа, апостолів і людей. Орнаменти–букетики з троянд, лілей і незабудок символізують природу, відтворення смертних у Христі. Так у невеликому храмі пензлі художниць реалізували ідею значних для нашого народного мистецтва масштабів. «Нев’янучий садок життя, краси і любові ми спробували перенести в храм. Це реанімація петриківки. Вона проявила тут своє джерельне значення: майстрині повністю розкрили її сакрально–монументальну сутність. І саме петриківський розпис, на мою думку, якнайкраще пасує цьому храму», — радіє результатам роботи протоієрей отець Сергій Станкевич.
