Кожен другий інвалід–вiзочник відбуває покарання за тяжкий злочин. (Фото Дмитра КРАВЧЕНКА.)
Їдучи до Макортів, я намагався ловити себе на думці, що такого могли скоїти інваліди, досить значна частина серед яких і взагалі є вiзочниками, щоб їх запроторювати за ґрати, та ще й на тривалі терміни?! Проте начальник Софіївської виправної колонії №45 Держдепартаменту з питань виконання покарань Володимир Халавка мої сумніви пом’якшувати не збирався. Навпаки, навів вражаючу статистику — 70 зі 100 засуджених у Макортах відбувають покарання за тяжкi злочини, переважно вбивства. У цій колонії чимало кадрів, що мають за плечима по дві, чотири і більше «ходок».
Нещодавно звільнений рецидивіст на прізвисько Куполи і взагалі мав усі вісім. Так прозвали його тому, що живого місця на ньому не було — весь буквально синій від наколок. Проте не наркоман, що в Макортах вважають рідкістю. «Швидше, алкоголік», — зазначає пан Халавка. А ще — неабиякий талант. Численні скульптури на території колонії, справжні витвори мистецтва, це — спогад, який залишив про себе Куполи. Тут і Ісус Христос, і Діва Марія, і пам’ятник... богині правосуддя Феміді.
Спілкуюся з 29–річним Андрієм iз Дніпродзержинська, який «примудрився» вже цілих 15 років провести по колоніях. Востаннє витримав на свободі якихось півроку. Розповідає, що спеціалізується на крадіжках, без яких уже не може. Проте інвалідом не є. У колонії зарекомендував себе у ролі днювального на кухні, власне, як і на інших «зонах». А ще Андрій похвалився, що на свободі його чекає дівчина. «За ті останні півроку на волі познайомилися?» — питаю мимохіть. «Та що ви, ми з нею вже п’ять років».
Для засуджених у Макортах справді людське не чуже. Як стверджує Володимир Халавка, три–чотири весілля на рік у колонії відзначають стабільно. Утім iдеться про земне щастя не просто для злочинців, а ще й інвалідів, чимало з яких пересуваються лише на вiзку. Історію запоріжця Д. навіть працівники колонії, які набачилися всього, переповідають як щось незбагненне. Інвалід дитинства, без ніг, карлик, він, тоді 36–річний, одружується на 24–річній жінці, юристці за фахом, зріст якої близько 180 сантиметрів. Познайомилися з нею по переписці. Коли ж Д. звільнився, дружина його забрала до себе. А потім стала захисником свого судженого, який виявився невиправним. Зараз Д. знову позбавлено волі. І знову за вбивство. Причому вбивство особливо жорстоке — з відрізанням голови. Справді, подібне здається чимось незбагненним...
Інший «кадр» iз колонії, теж безногий, і взагалі має репутацію... людожера. Бо не тільки жорстоко вбив свого спільника, а й вирізав у нього печінку, яку... з’їв. Що характерно, для таких персонажів перебування на волі — більша кара, аніж тюрма.
«Не дивуйтеся, — пояснює начальник колонії. — Яке життя на волі в інваліда–вiзочника? Він же навіть приготувати собі поїсти нездатний. А тут його й нагодують, і чисту бiлизну дадуть, і належна безкоштовна медична допомога є. Тому бувають випадки, коли вiзочник покликав когось дати йому милостиню, а сам ні з того ні з сього свого благодійника... вдарив ножем. Навіть не замислюється, чи вбив людину, чи залишив їй шанс на виживання. Для них понад усе — знову потрапити до виправної колонії. І чим найдовше, тим краще. Звідси така статистика: з усіх засуджених за вбивства в нашій колонії близько половини — вiзочники».
Виправну колонію у Макортах називають курортом. Бо тут є багато такого, чого в інших немає й близько. Все ж інваліди потребують уваги. Та й територія колонії вражає своїми чистотою і доглянутістю. Рівненькі зелені газони, квіткові клумби, огороджений випас для кіз та іншої худоби, м’ясо якої потім опиниться на столі у засуджених. Такий самий ідеальний порядок і в спальних приміщеннях. Навіть не віриться, що 25 років тому дисидент Валерій Фефьолов у книзі «В СРСР інвалідів немає!» про Макорти писав зовсім в інших тонах, наводячи спогади колишнього засудженого Павлова: «По прибутті до розподілу в загін мене помістили в ізолятор, який до того кишів клопами, що древні нари здавалися нерівними від засохлої крові комах, які пожирали нас цілий тиждень».
А барак №10 Павлов і взагалі назвав бараком нерухомих, паралізованих iз порушенням функцій тазових органів і сліпих. «Дев’ятий круг Дантова пекла — курортний куточок у порівнянні з цим склепом, переповненим тілами, що розкладаються», — зазначається у книзі. Нині ж кореспондент «УМ» чогось такого не виявив. Хоч і моторошно було бачити людей у зеківських робах на вiзках.
«Якщо ви говорите українською, то я теж можу, — заводить зі мною розмову 43–річний вiзочник Павло Пушкарук. — Родом я з Житомирщини. Жив у Харкові. Воював в Афганістані, де отримав три контузії. Пережив і зрушення хребта, і тріщину черепа, і мікроінсульт. Спершу мені дали 13 років позбавлення волі, які потім зменшили до десяти. Винним себе не вважаю. Але в газеті написали, що я вбив друга...»
Що цікаво, в цій колонії на минулих президентських виборах більшість зеків голосували за Юлію Тимошенко. Не менш характерно, що з усіх релігійних конфесій у колонії найсоліднішу каплицю має УПЦ Київського патріархату, яку не надто шанує дніпропетровська влада. Тут саме господарював чоловік набожного вигляду, який увесь час хрестився. «Сергій Манько з Прилук на Чернігівщині, — на контакт головна людина у каплиці йде охоче. — Насамперед повідомляю, що є людиною глибоко віруючою».
Мимоволі захотілося дізнатися, як набожний чоловік міг переступити закон. Відповідь отримав доволі несподівану — колишній футбольний тренер Сергій отримав 15 років за вбивство. Щоправда, зробив уточнення: якби не він когось там позбавив життя, то його б... Але потім розговорився, зокрема, про те, що на совісті його спільників трупів більше 20, отож деякі з них отримали довічне ув’язнення.
Тюремна синагога взагалі приголомшила автора знайомим голосом: «Сергію!!!». Повертаюся — очам не вірю, побачивши у тюремній робі Олега Печорного, голову Всеукраїнської профспілки «Футболісти України», про появу якої чи не першим серед друкованих видань розповів саме в «Україні молодій». Майже 20 років ми з ним не просто були знайомі, а приятелювали. Востаннє бачилися в обласній клінічній лікарні імені Мечникова, де Олегові саме поставили штучний колінний сустав. Після цього його мобільний не відповідав. Обоє були зворушені, що обнялися.
Що й казати, неабиякий удар, адже знав Олега і його нині покійних батьків як людей порядних. У Макорти, з’ясовую, він потрапив за статтею КК, що передбачає відповідальність за крадіжку в особливо великих розмірах. Як повідомив Олег, райсуд дав йому за це сім років позбавлення волі, обласний апеляційний суд один рік скинув, але все одно кара здається надто жорстокою. Тим паче для відомої людини не лише в Україні, тим паче коли термін відбуваєш поруч з убивцями (таких, як він, «економічних злочинців» тут буквально одиниці).
Про те, що Олег свою провину не визнав і продовжує боротися за справедливість, я дізнався пізніше від його цивільної дружини Олени. А поки що Печорний мусить тягнути цю лямку, як і всі...
Якщо ж говорити про знаменитостей, то пройшла через Макорти і незаперечна знаменитість — Олег Протасов. Тільки не відомий футболіст, а його повний тезка — популярний у Росії співак і актор, що знявся, зокрема, у популярному телесеріалі «Глухар». Звідси звільнився ще в 1998 році.
За великим рахунком, колонію в Макортах автор вирішив відвідати насамперед через призму нещодавно ухваленого парламентом закону «Про амністію», на який Президент наклав вето. Адже амністія, перш за все, стосується інвалідів. Тільки для тих, що «мотають строк» у Макортах, втіхи мало. Як зазначив Володимир Халавка, під амністію у них можуть потрапити у кращому випадку 30 чоловік iз 900 засуджених. Адже інваліди тут засуджені за тяжкі злочини або неодноразово засуджені. І вивішено при вході на територію колонії списки тих, хто схильний до суїциду або ж захоплення заручників, наочно нагадують про суворість тутешнього одноманітного життя.
У колонії №45 деякі виробництва, як от швейне чи столярне, теж є, але вони приносять мiзерний прибуток — до 10 тисяч гривень щомісяця. Бо інвалідів примушувати працювати ніхто не має права. Тому й мусять справді подвійно покарані — позбавленням і волі, і здоров’я — ув’язнені варитися у власному соку.
Поруч з установою село, де лише чотири сотні мешканців. Та для селян це позитив, бо в колонії вакантні робочі місця є завжди.
...Коли я вже залишав колонію, мене наздогнав Олег Печорний: «Сергію, можна тебе попросити передати з волі хоча б кiлька пачок морозива». У відповідь я передав iз десяток цих пачок, бо на власні очі переконався, наскільки великою рідкістю тут є навіть найбуденніші для тих, хто на волі, радості життя...
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
