Кафкіанський гамбіт: від Краснагоракаї до Пашковського?
Схоже, Ласло Краснагоркаї — це угорський Франц Кафка. Назва роману «Меланхолія опору» (К.: Комора, 2025) цілком могла би бути підзаголовком до «Процесу». >>
«Велика маленька Я». (Фото з сайту lichnosti.net.)
В українському прокаті французька картина «Велика маленька Я» заявлена дуже скромно: кілька сеансів на день у кількох кінотеатрах. Але стрічка Яна Самуеля варта уваги сучасників, особливо тих, у кого пунктик на слові «кар’єра». Власне, на особливу оригінальність — та, мабуть, і шедевральність — режисер Самуель не претендував, прийом перегукування минулого з майбутнім і навпаки кінематограф експлуатує давно й успішно (рушійною сюжетною силою в «Амелі» була скринька з дитячим скарбом, герої картини «Про що говорять чоловіки» радять товаришу написати листа «собі, сімдесятирічному»). Але головним реалізатором цього прийому у своєму фільмі Ян Самуель призначив зірку французького кіно Софі Марсо. І забезпечив своїй казці щиру увагу кіноманів.
Марго, героїня Софі Марсо, — успішна жінка, яка укладає багатомільйонні угоди і має настільки щільний графік, що ледь викроює у ньому трішки часу для коханого. На свій 35 день народження вона отримує листа від... себе семирічної. І пригадує, що тоді вона мріяла стати ветеринаром, який лікує китів, святою, дослідницею Марсу або хоча б весільним кондитером. Тобто сьогоднішнє життя Марго не має нічого спільного з її дитячими мріями. Жінка трималася до останнього, переконуючи себе в тому, що дитячі мрії — це одне, а доросла реальність — зовсім інше. Але зрештою шляхом нехай і прогнозованих, але таких позитивних, приємних оку і душі маневрів Марго «перекроює» своє сучасне, знаходячи в ньому місце не лише для коханого, а й для брата, якого не бачила п’ятнадцять років, майбутньої дитини і навіть для дітей Африки, яким вона подарувала воду (допоміг їй у цьому товариш дитинства, дитяча мрія якого, на відміну від Марго, здійснилася — хлопець мріяв стати копачем ям).
У цій казці, де легко «прочитується» кожен наступний крок режисера, є один епізод, на якому варто зупинитися окремо. Люди під парасольками поспішають у свої офіси. Зйомки зверху. Багато–багато чорних парасольок, під якими від дощу ховаються колишні діти, які точно не уявляли своє майбутнє ось таким: сірі будні, чорна парасоля, робота, кар’єра і... якщо поталанить — трішечки того, що зветься особистим щастям.
Схоже, Ласло Краснагоркаї — це угорський Франц Кафка. Назва роману «Меланхолія опору» (К.: Комора, 2025) цілком могла би бути підзаголовком до «Процесу». >>
Нову літературну премію "Григір" за найкращу книжку короткої прози заснували в Україні - відзнаку присвятили Григору Тютюннику. >>
Сьогодні, 11 березня, виповнюється 138 років від дня народження Василя Чечвянського (справжнє прізвище — Губенко) — українського письменника-гумориста і сатирика, одного з митців трагічного покоління Розстріляного Відродження. >>
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Унікальний макет Маріуполя представили на виставці «МУІ — Маріуполь Українська Ідентичність» у Львові. >>
У Лондоні відбулося інавгураційне засідання Українсько-британської комісії з питань культури відповідно до положень Угоди та Декларації про сторічне партнерство між Україною і Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, підписаних у 2025 році. >>