Тут можна поштовхатися в черзі в кінозал із Валерієм Тодоровським, поступитися дорогою чарівній Аді Роговцевій, яка минулої суботи відсвяткувала день народження, та пояснити працівникам кінотеатру, що ця симпатична брюнетка, яку вони не хотіли пропустити до зали, — член журі, португальська актриса Марія де Медейруш, а потім принагідно взяти у неї автограф у пам’ять про фільм «Генрі та Джун», де вона зіграла суперницю героїні Уми Турман (це було за чотири роки до її епізоду в культовому «Кримінальному чтиві»).
Незважаючи на претензії Одеського кінофестивалю бути «українським Канном» i ледь, але все ж відчутними тенденціями, законсервуватися в певний формат, він своєю відкритістю й легкою, як морський бриз, безшабашністю більше нагадує Венеційську мостру. І хай ще ОМКФ треба рости в плані кількості зірок на метр квадратний, головне, щоб він не втратив найважливішої для кінофестивалю риси — відчуття у глядача завмирання душі перед черговим кінопоказом.