Тріумф технологій

«Гаррі Поттер і смертельні реліквії» починає переможну ходу кінотеатрами світу: 13 липня — вийшов у прокат у більшості європейських країн, зокрема в Україні та Росії, 14–15 липня — виходить в Азії, Південній та Північній Америках та у Великій Британії. Безумовно, це найочікуваніша кінопрем’єра року, зважаючи на чисельність симпатиків цієї казки. Вони штурмують кінотеатри, як колись книгарні, щоб одними з перших дізнатися, що там, а потім сказати: «Я знаю». Такий, iз дозволу сказати, культурний забіг швидше є ефектом вдалої піар–кампанії, ніж реальним мистецьким запитом. Адже вже мало хто зважає на якісь зйомок, дотримання достовірності сюжету й гру акторів — ці критерії оцінки кінематографічного твору заступили плітки про приватне життя Деніела Редкліффа і фешн–сторіс Емми Уотсон.

Заради справедливості варто сказати, що друга частина фільму «Гаррі Поттер і смертельні реліквії» значно краща за першу, яку продюсери розтягнули, як розтягують жувальну гумку діти: доки не лусне. У даному випадку експериментатори мали справу з терпінням глядача, який скаржився на розтягнутість викладу, але все ж трепотів у очікуванні фінального фільму. Друга частина значно динамічніша: дія хвацько закручується вже на початку й тримає глядача в напрузі фактично до фінальних титрів. Це вже не казка, а хорор і фільм–катастрофа, побудований на схемі комп’ютерної гри, де гравець має знайти певні символи й врятувати світ.

17–річні Гаррі Поттер і його команда — Герміона Грейнджер та Рон Уїзлі — шукають горокракси, в яких заховані частинки душі Волдеморта, чаклуна–тирана, що марить про одноосібне правління. Вони перескакують з одного рівня на інший, наближаючись до наміченої мети. І хоча ми всі знаємо, чим закінчиться історія, все ж дозволяємо втягнути себе в гру «Вболівай за Поттера». Головна заслуга тут не людського ресурсу як такого, а технічних можливостей. Комп’ютерна графіка, спецефекти, грим та улюблений усіма сучасними продюсерами 3D формат створюють ілюзію реальної катастрофи: ми спостерігаємо, як смертежери та дементори бомблять чаклунський світ (так, напевно, виглядають атаки винищувачів у нашій реальності), на захоплюючій швидкості літаємо разом iз героями й здригаємося від огиди, дивлячись на безносе обличчя Волдеморта. А є ще рухливі картини й фотографії, сито спогадів, патронуси, блискавки чарівних паличок і т.д. На цьому тлі актори просто відпочивають. Ті, що грають головні ролі — Редкліфф, Уотсон і Грін — роблять свою роботу, як завчений урок: «с чувством, с толком, с расстановкой», але без емоцій. Ті ж, хто міг збагатити фільм своєю акторською грою, не допускаються «в ефір». Так, непомітними були чудові Хелен Боем Картер (Белатрис Лестранж) і Меггі Сміт (професорка Макгонегел). Єдиний, кому вдалося вибитися з акторського тла — Алан Рікмен (професор Северус Снейп): любовна історія його героя дала йому значний емоційний потенціал. Навіть український переклад, яким ми раніше захоплювалися й пишалися, не зміг потішити нічим більше, ніж смішною назвою дракона, якої, до речі, в книзі немає. Усе стерильно правильно.

Звісно, не народився ще той фільм, що перевершив би оригінальний роман. Проте режисер Девід Йетс вибрав найлегший шлях: замість того щоб длубатися над смачними деталями книжки, створив безпрограшний блокбастер. Утім не споганив провідну ідею історії — ницість і потворність істоти, для якої жага влади перетворюється на сенс життя. Тепер питання стоїть руба: а що буде після Гаррі Поттера? З одного боку, Джоан Ролінг обіцяла більше не писати про Гаррі Поттера, з другого — постійно відпускає двозначні натяки, мовляв, казка мусить мати продовження. Зважаючи на відкритий фінал фільму, це вже може бути історія дітей Гаррі.

ЇХНІ УНІВЕРСИТЕТИ

Восьма частина популярного семикнижжя про світ чарівників закінчилася. Саме час для молодих акторів заглибитися у нові роботи, щоб довести, що вони не лише Гаррі, Рон і Герміона. «УМ» проаналізувала здобутки та потенціал виконавців головних ролей.

Деніел Редкліфф (23 липня 1989), чиї прибутки від «поттеріани» оцінюють у 60 млн. фунтів, в акторській професії з десяти років. Після шести років зйомок «поттеріани» намагався відмежуватися від образу найзнаменитішого хлопчика–чаклуна, взявши участь у постановці п’єси «Кінь» (Equus), де мав вийти на сцену голяка. Зараз задіяний у мюзиклі «Як бути успішним у бізнесі без особливих намагань» (How to Succeed in Business Without Really Trying). А також у зйомках трилера «Жінка в чорному» (The Woman in Black), де одну з ролей виконуватиме Аліса Хазанова — дочка Геннадія Хазанова. Картина вийде у 2012 році.

Руперт Грінт (24 серпня 1988) — найробочіша конячка з тріумвірату головних виконавців «поттеріани». Розпочавши акторську кар’єру у 2001 році з участі у фільмі «Гаррі Поттер і філософський камінь» уже у 2002–му він знімається у дитячій комедії, потім у трагікомедії, у драмі, спробувавши таким чином свої таланти у кількох жанрах, хоча значних нагород ще не здобув. У 2012 році очікується вихід воєнної драми «Товариш» (Comrade), де Грінт виконує одну з головних ролей.

Емма Уотсон (15 квітня 1990) — єдина з трійки, яка не може похвалитися творчими успіхами поза «поттеріаною». Проте може її удача вже на часі. Нині вона знімається у двох фільмах. Перший — «Мій тиждень з Мерилін» (My Week With Marilyn), де грають такі знаменитості, як Мішель Уїльямс, Джулія Ормонд та Джуді Денч. Щоправда, в Уотсон там епізодична роль — дівчини Люсі. Реліз картини запланований на четверте листопада цього року. Другий проект — «Вигода бути занудою» (The Perks of Being a Wallflower), заснований на однойменному романі. Це історія взаємодії першокурсника Чарлі зі старшими студентами Самантою та Патріком, які вводять хлопця у світ сексу, наркотиків і заплутаних стосунків. Уотсон грає головну роль — Саманти. Вихід картини — у 2012 році.

ЦІНА ПИТАННЯ

Загальний боксофіс «кінопоттеріани», яку знімали протягом десяти років (2001–2011), складає шість мільярдів доларів. Тоді як продаж книг зібрав понад 450 мільйонів доларів.

КІНО В ДЕТАЛЯХ

* Фірмовий знак Гаррі Поттера — шрам у вигляді блискавки — за весь час зйомок восьми фільмів гримери змушені були накладати приблизно 5 800 разiв. З них лише 2 000 разiв позначка лягла на лоб Деніела Редкліффа, решту наносили дублерам та каскадерам.

* Упродовж зйомок усієї франшизи Деніел Редкліфф змінив 60–70 чарівних паличок, 160 пар окулярів та понад 600 наборів шкільної форми.

* «Гогвортський експрес» — реальний паровоз, відомий як Olton Hall, збудований у квітні 1937 року, тоді як дата створення пасажирських вагонів відноситься до 1950–х років. Зазвичай Olton Hall тягне за собою чотири вагони, проте за необхідності їх кількість можна збільшити. Починаючи з 2004 року, паровоз щоліта використовують у туристичному турі по Великій Британії — Harry Potter Fan Trips. Утім, незважаючи на трепетне ставлення залізничників та поттероманів до старого локомотива, над ним кілька разів знущалися вандали. Останній випадок стався у березні 2007 року: загальну суму збитків тоді оцінили у 75 тисяч фунтів стерлінгів. У зв’язку з цією справою заарештували десять підлітків віком від 10 до 14 років.

* Гогвортс, готична школа чарівників, якою ми її бачимо у фільмі, — насправді майстерно виготовлений макет. Її розміри: 1829x1524x915 см, у масштабі 1:24. Перший зразок мініатюрної школи створювали 40 людей протягом семи місяців. Проте у кожному фільмі замок удосконалювали й видозмінювали: кожного разу така робота займала три–чотири місяці.

* Село чарівників Гоксмід — також макет. Його розміри: 1280x732x244 см у масштабі 1:16. Реальних розмірів село набуло в останній серії — «Гаррі Поттер і смертельні реліквії».

* Локацією для зйомок світу чарівників була Leavesden Studios, власність компанії  Warner Bros., розташована за 29 км на північний захід від Лондона. Це аеродром, збудований у 1940 році. Крім «Гаррі Поттера», тут знімали «Сонну лощину» (Sleepy Hollow), «Золоте око» (Golden Eye), «Зоряні війни. Епізод І» (Star Wars Episode 1).