На межі почуттів

Життя і смерть ходять поряд, як правда і кривда, як сум і радість. Ці промовисті істини говорили до кожного, хто 12 липня прийшов на відкриття виставки Миколи Теліженка. За день до події помер зять художника — голова виконкому УНА–УНСО Руслан Зайченко, тому зустріч була затягнута паволокою жалоби, але не гнітючої, ні, а якоїсь щемливої, у якій прокидалася жага до життя. Мистецька родина Теліженків вирішила не відмовлятися від запланованого відкриття: прийшла дочка Олеся з чотирирічним сином Аскольдом, навідалися друзі й знайомі — Сергій Проскурня, Сергій Архипчук, Катерина Ющенко, Олесь Санін, Микола Білик. Усі говорили гарні й щирі слова про Миколу Теліженка й Руслана Зайченка, тому виникало відчуття, що ти — персонаж фінального акту «Тіней забутих предків». Цей настрій був абсолютно суголосний із настроєм виставлених робіт: народні витинанки в авторській обробці художника плачуть і сміються над тими ж вічними темами — війна, кохання, відданість, пам’ять, смерть, народження...

Витинанки Миколи Теліжен­ка набули особливої популярності після Олесиної колекції одягу 2009 року «Таткова витинанка». «Олеся добре володіє цим мистецтвом i вдало використовує мотиви у конструкції та декорі», — тішиться дочкою батько. Сам же пан Микола, кераміст і скульптор, узяв до рук ножиці та папір у 80–х: «Я зайнявся витинанкою при перебудові, коли страшенно дорогими стали фарби, полотно, глина, електроенергія, потрібна для обпалення кераміки. От я і придумав собі таке хобі, а згодом це стало моєю роботою». Користуючись принципом «художник той, хто уміє думати і спонукати глядача думати», Микола Теліженко зумів перетворити народну забавку на високотехнологічне мистецтво. Хоча сам відмежовується від будь–яких лаврів, зауважуючи, що все «підгледів» у народу: наприклад, поліхромність можна спостерігати у кептарах і кожухах, а аплікації — це добре відомі вириванки, створені без ножиць. «Хіба що я придумав обпалювати контур свічкою», — додає майстер. На жаль, такі роботи на виставці не побачиш: близько ста картин залило водою, коли у майстерні художника від дощів провалився дах. Але й виставленого достатньо, щоб викликати захоплення і натхнення.

Виставка «Миколине коло» — це підбірка окремих та серійних робіт. І всі вони різні. Чорно–білі графічні — з «вималюваними» до дрібниць деталями (навіть підпис «МТ» вирізьблений) та пастельні монументальні — де по малюнку ніби різець скульптора пройшовся. Стримані монохромні («Віночок для Олесі») та багаті поліхромні («Долі козацькії»), які особливо вдало передають святкові сюжети: по–гуцульському багата «Коляда іде і козу веде» та гумористична «Гості в Мамая». Певні витинанки мають навіть 3D ефект: через те, що робота приклеюється в кількох місцях до тла, малюнок набуває об’ємності й грається зі світлотінню. Художник каже, що так картина дихає. У кожній роботі закладено безліч символів, залежно від того, над якою тематикою працював майстер: трипільською, слов’янською чи козацькою. Але в багатьох iз них відлунює прадавнє сприйняття світу, де паралельно існують цей і потойбічний світи.

Таке мистецтво хочеться поширювати й тиражувати. Звісно, роботи майстра є в збірках колекціонерів, проте Микола Теліженко неохоче ділиться їхніми іменами (каже лише, що це Президент, міністр культури, губернатор Київщини). Його більше цікавить розвиток і рух уперед. Днями у Львові відкриють ювелірний магазин із панно–витинанкою два на чотири метри (перед цим художник оформив бутік у швейцарському Монтрьо). А вже на 14 жовтня у Холодному Яру біля дуба Залізняка заплановане освячення дерев’яної композиції «Покрова».

Виставка діє до 12 серпня.