Кандидат у нові вожді України презентується бездоганним, наче Ленін. Однак, на відміну від Володимира Ілліча, Віктор Федорович сидів не за політику... (Колаж Андрiя ГАЛОЧКIНА.)
«Нє ві-но-ва-та я! Он са-ам прішол!» — істерично репетувала героїня популярної комедії. Треба віддати їй належне, прес-секретарка Прем'єр-міністра на вже історичному у трагедікомедійному плані брифінгу обрала інший тон. Однак намагання переконати присутніх у тому, що юний Віктор Янукович був аж двічі незаконно засуджений, теж базувалися переважно на емоціях. Ніяких підтверджуючих документів чи бодай копій побачити тоді так і не вдалося. Доводилося вірити на слово, що людина, яка дуже схожа на Африку, ну просто не може нічогісінько мати спільного зі звичайнісіньким бандюком і «зеком». Утім тоді ж усім «хомам невіруючим» було обіцяно мандрівку до Донецька й зустріч із суддями та свідками процесів кінця 60-х та початку 70-х, де таки буде можливість побачити й почути суттєві аргументи на користь клятвених запевнень про небгрунтованість двох «ходок» на зону теперішнього претендента на президентство. І що ж вдалося побачити й почути столичним та місцевим журналістам на тему, на яку в області досі було накладено суворе табу?
Не секрет, що жити в Донбасі й триматися на солідній відстані від місць, не занадто віддалених, просто неможливо. Адже, згідно з відповідною статистикою, нині в області кожен четвертий дорослий мешканець має арештантський стаж. А у Єнакієвому, звідки родом Віктор Янукович, навіть кожен другий. Отож перипетії навколо загратованої юності ймовірного «єдиного кандидата» був резон розглядати суто по-філософському: залишатись «білою вороною» серед відповідного оточення просто несила. Так, зрештою, прийнято в регіоні ставитися до сумнівних біографій земляків, які вийшли у керівні і впливові «люди». Однак колишній «зек» — глава уряду і ймовірний президент, погодьтеся, таки нонсенс навіть для нашої країни. Тому іміджмейкери й змушені були взятися оперувати термінами «незаконно», «необгрунтовано», «слідчо-судові помилки» тощо. Інша річ, що робиться це знову ж таки досить незграбно, примітивно, тупо і здебільшого тільки на емоційному рівні.
Судіть самі — в ході найпершої зустрічі з журналістами голова Апеляційного суду Донецької області Олександр Кондратьєв так і не зміг показати відповідні документи, що вагоміші будь-яких слів та запевнень. Той же оригінал наряду Р 3410 № 386 «Постанови президії Донецького обласного суду 11 жовтня — 27 грудня 1978 року» про відміну вироків «відшукали» аж наступного дня, вже буквально перед від'їздом столичних журналістів і в руки нікому не дали. «Та хіба я можу запропонувати фальшивку?» — аж трохи здивувався й обурився голова суду.
А єдиним доступним документом тоді стала письмова відповідь на запит за підписом Олександра Кондратьєва. Чорним шрифтом виділено, що вироки нарсуду Єнакієво від 15 грудня 1967 року та 8 червня 1970 року , якими Віктор Янукович був засуджений за ст. 141 ч.2 КК УРСР (3 роки позбавлення волі) та 102 КК УРСР (два роки) скасовані, а кримінальні справи провадження закриті за відсутністю складу злочину. Щоправда, ні самі справи, ні ті ж вироки, не важко здогадатися, не збереглися. За словами голови суду, згідно з відповідною інструкцією від 1959 року, справи подібної категорії знищуються через 6 років.
Однак певні сумніви стосовно подальшої долі згаданих документів не могли не з'явитися після зустрічі з колишнім членом президії Донецького облсуду Віталієм Хованським, якому в грудні 1978 року було доручено вивчити карні справи й дати правову оцінку. Адже колишній суддя запевнив журналістів — він знайомився зі справами безпосередньо, тримаючи їх в руках. Тобто з його слів виходить, що справи таки не були знищені через 6 років. А де вони потім поділися і чому тепер не можуть стати головним доказом і критерієм об'єктивного підходу до справи, залишається тільки здогадуватись.
А ось колишній голова парткомісії Донецького обкому Компартії Олександр Медяник, запевнив, що карних справ в очі не бачив, а знайомився з іншими документами. Втім це не завадило йому прийти до наступного бачення ситуації: «Побилися пацани, всі розбіглися, а Янукович не встиг втекти...» А узагальнюючий висновок колишнього голови парткомісії ще колоритніший: «Якщо людина в дитинстві об...ся, то що її тепер все життя с....м дражнити?!»
У самому Єнакієво журналістам теж організували низку зустрічей, що розпочалися у СЗОШ №34, де на вході зустрічає звертання: «Юний друже, ти навчаєшся у школі, де навчався В. Ф. Янукович. Цінуй це...» та усміхнений портрет Прем'єр-міністра. У цих стінах майбутній керівник області та уряду залишив після себе тільки спогади, що є різко протилежними до дій та вчинків, здатних привести в стіни із загратованими вікнами.
Приміром, у колишньої однокласниці Лідії Брагіної, яка сиділа з Віктором Януковичем за однією партою, спогади найсвітліші. « Він виділявся серед інших, був тихий, спокійний. А ще дуже акуратний і охайний. Чи бився? Про що ви кажете? Ніколи! Я з ним сиділа і знаю: не бився ні в 1-му, ні в 3-му, ні в 10-му. Хлопці — ті, було, хто за косу смикне, то ще щось, а коли мене з ним посадили — це казка. Взагалі не бився. Якщо хтось ззаду мене смикне, він міг повернутися й подивитися. І все.»
Такої ж думки про свого колишнього учня залишається і перша вчителька Віктора Януковича 79-річна Анна Зогонова, яка була просто шокована, дізнавшись про його засудження. «У школі про нього згадували тільки з повагою, і тому всі були шоковані . Як це сталося, я не знаю. Якось випадково. Тому зараз і пишуть спростування — він потрапив туди не за власною волею. Він не винен! Ми так це розуміємо, що його неправильно засудили. І я ще скажу — якби були всі такі учні зараз і люди у нашій країні, як Віктор Янукович, мабуть, і народ жив би краще».
Трохи перегодя журналісти побували і в самій «Пивновці» — районі колишнього пивзаводу, де пройшла бурхлива юність Януковича, і у дворі по вулиці Курській, 41, де свого часу мешкала їхня сім'я.
Сусідки Валентина Сисоєва та Галина Кірієнко навперебій запевнили, що чогось поганого згадати про нього не можуть. «Хороший був — не пив, не бився, допомагав по хазяйству. А посадили, бо казали, що годинник у нього знайшли. За це й дали тоді три роки. Та хто не був молодим, той не був дурним. А він ще й на вулиці виріс...»
Остання деталь і справді немаловажна. Адже ще в школі всі запевняли, що на вихованні хлопця дуже позначалась відсутність материнської любові й уваги. З мачухою, яку привів у хату батько після смерті рідної матері, взаємини, за словами всезнаючих сусідок, були досить своєрідними. «Він коли прийшов перший раз з тюрми, каже: «Дайте домову книгу приписатися». А вона йому: «Твоя приписка у тюрмі!» Ну як це так можна?!..»
Отримали ми нагоду того дня побувати й на «історичному місці», за словами заступника керівника прес-служби глави уряду Олександра Тернавського. Тобто на невеличкій площі біля колишнього пивзаводу, де сталася бійка, найбільшим потерпілим якої виявився саме Віктор Янукович — один з учасників його вкусив за руку, а потім ще й суд відміряв два роки. Звісно, якогось пам'ятного знаку тут поки годі й шукати. Однак пару суб'єктів з пляшками пива, які підпирають спинами стіни магазину, підтверджують, що певні традиції є кому продовжувати. Один з них, поки не нагодився стурбований Тернавський, навіть устиг сказати, що працював колись на заводі разом з Януковичем в одній бригаді, а стосовно інших подій молодості «не в курсі».
А потім нарешті відбулася зустріч із безпосередніми учасниками та свідками двох бійок, внаслідок яких на лаві підсудних опинявся Віктор Янукович. Причому організатори вдались до своєрідного «ноу-хау»в кращих традиціях окозамилювання. Аби на телеекранах це виглядало не як спеціально підготовлена зустріч, а майже випадкова, її провели просто неба. На стежці поза заводським адмінбудинком поставили журнальний столик для добрячої купи мікрофонів та диктофонів і почалися спогади. Першим до слова запросили Юрія Целковського — учасника першого «епізоду». Ось його дослівна версія.
«Це було у 1967 році. Ми йшли втрьох ( Целковський, Маслов та Янукович. — Авт.). А назустріч іде кріпко п'яний і відразу: «Дай закурити!». Я кажу: «Нема, не курю». А тоді: «Водки напився, а курити не купив?». Він мене за грудки: «Ти знаєш, хто я такий?». Я його вдарив. Він не впав. Бачить, нас троє. Віктор, малолітка, й Маслов. Він на Маслова кинувся — той слабший. Маслов його вдарив — він і впав. А коли падав, годинник з руки зіскочив. Вушко, мабуть, порвалося. Упав і каже: «Ну, тварюки, я вас викоріню і сім'ї ваші теж. Ви ще не знаєте мене!». Коли почав лякати, дивлюся — піджак розстібнувся і пакет виглядає. Я його витягнув і кажу: «Мене знайдеш і будеш іще вибачення просити». І пішли. А він ішов зi співмешканкою. Та як розкричалася: «Побили ще й грабують». А я приніс усе додому — паспорт, документи якісь, годинник — i поклав на столі у прихожій. День нема, два, а на третій нас заарештували. Кажу: «Ось годинник, хто його чіпав». Ні, кажуть, пограбування. А перед тим, як садити, слідчий каже: «Ви якось зробіть: Вітя — малолітка, йому мало дадуть». Я його й попрохав: «Потягни на себе»,— бо тільки одружився і дитині 6 місяців. Умовили ми його. Свідки запевняють — його вини немає. А суддя: «Хотів посидіти, нехай посидить».
А потім, згадує Юрій Целковський, вже після звільнення він почав звертатися до прокурора стосовно несправедливого вироку. Далі з'явився лист до знаменитого земляка — депутата Верховної Ради СРСР, льотчика-космонавта Георгія Берегового. А про зняття судимості він взнав від самого Віктора «десь чи в 1979, чи 1980 році». «Зустрілися випадково й дізнався від нього — судимість уже зняли. Жартую: «Тоді й мені треба». А він у відповідь: «Ти припини!..»
Далі спогадами поділився вже не учасник, а свідок другого «епізоду» Олександр Мартиненко. «Ми: я, Генка Бубир, Дем'ян Пантелєєнко стояли на розі й пили пиво. Віктор підійшов з однокурсницею. Відгукав мене, й ми про рибалку почали домовлятися. А Бубир, вони з Дем'яном вже «накушались» добряче, почав чіплятися до цієї дівчини. Віктор йому: «Припини!» А він: «Та я тебе!..» Віктор його штовхнув, він упав. А Дем'ян каже: «Що — дострибався?» Бубир тоді підхопився — і на цього Дем'яна. Зчепилися вони й б'ються. Віктор хотів розборонити, почав Генку відтягувати, а той уже озвірів, як собака, і хоп його зубами за руку. Той висмикнув руку, а я кажу: «Давайте розходитись». Віктор із дівчиною пішли, а Бубир з Дем'яном ще продовжували битися. А потім суд... Генка Бубир все звалив на Віктора — він зачинщик. Йому й дали строк. Мотивація така, що вже раз був судимий...»
Погодьтеся, якось коментувати ці свідчення просто відпадає потреба. І за відсутності відповідних документів нам залишається тільки вірити на слово учасникам та свідкам тих подій і при цьому ще дивуватися, що юного Віктора Януковича тоді несправедливо «зачиняли» всього двічі. А ще в контексті всього побаченого й почутого тепер вже очевидно, що оте хронічне невезіння й неприємності продовжують переслідувати і в наші дні людину, яка пнеться керувати державою. Підтвердження цьому буквально на кожному кроці. А точніше — біля хлібних прилавків, адже хліб за урядування Януковича подорожчав більше як на 20 відсотків. Або біля віконець кас, де юрмляться люди похилого віку, більшість яких у ході обіцяної пенсійної реформи елементарно «кинули». Або — найсвіжіший приклад: на бензоколонках, де цінники красномовно засвідчують про безпорадність уряду та її керівника. Причому вже стало залізним правилом, що очевидні прорахунки і відверті провали не мають найменшого відношення до «єдиного кандидата». Як і у бурхливій та місцями загратованій юності один із претендентів на президентство з допомогою цілої армади запопадливих підлабузників продовжує декларувати імідж «святого та божого».
Ганна БАЯН.
Судячи з інформаційного потоку останніх днів (на всеохоплюючий моніторинг ми, звісно, не претендуємо, і все ж те, що вдалося відстежити, представляє собою достатньо вагомий зріз), Захід не зреагував на ознайомчу поїздку українських журналістів місцями колишньої «слави» Януковича. Це не означає напевне, що ніхто за кордоном не звернув увагу на факт судимостей Віктора Януковича, проте спроба розтлумачити ці судимості по-своєму з боку піар-менеджерів Прем'єра наразі залишена без коментарів.
Чого не скажеш про Росію і російську пресу зокрема. Так, російська «Газета» оперативно відреагувала на донецький вояж своїх українських колег, розмістивши статтю «Страждання молодого Януковича», назва якої цілком відповідає тому тонкому іронічному нашаруванню, яке огортає всю публікацію. «Прем'єр-міністр України Віктор Янукович, один з головних претендентів на посаду Президента країни, вибори якого відбудуться 21 жовтня, розпочав публічну підготовку до виборчої кампанії», — пише «Газета».
Таким чином, демонстрація у Донбаському регіоні старих шкільних друзів нашого Прем'єра, переповнених найсвітлішими спогадами про «Вітю-малолєтку» (як пише наш донецький власкор), для Росії є аж ніяк не заповненням інформаційних лакун, а підтягуванням іміджу Януковича до потреб виборчої кампанії. «У першу чергу, — зазначають у Росії, — він (Янукович) вирішив розвіяти всі чутки про свою нібито кримінальну юність. Як з'ясувалось, у 1967 та 1969-му Янукович і справді був засуджений за пограбування та завдавання тілесних ушкоджень, проте обидві ці судимості вже давно анульовані... Про все це журналістам розповіли прес-секретар Прем'єра Ганна Герман та голова Донецького обласного апеляційного суду Олександр Кондратьєв. Утім зняти усі питання з приводу минулого Януковича не вдалося навіть їм», — пише «Газета».
Скепсис у сприйнятті чесного, але ображеного судовими помилками Януковича, як бачимо, має місце і поза теренами України. Далі в статті російського журналіста йдеться про ті моменти, які змушують їх засумніватися в офіційно поданій інтерпретації біографії кандидата в українські президенти. Проте виклад їх був би задовгим, до того ж принципово нових контраргументів на користь того, що не все так однозначно в минулому Прем'єр-міністра, росіяни не наводять.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
