Витязь у варязькій «шкурі»

      Цікавий подарунок для всіх, хто небайдужий до історії Старого Києва, зробили науковці Інституту археології НАН України — напередодні Дня Києва в Археологічному музеї інституту відкрито чергову виставку: «Київ. Нові археологічні знахідки».

      Власне для самих археологів зі Старокиївської експедиції ці знахідки новими вже не є, адже представлені експонати знайдено ними під час розкопок 2001—2002 років, які проводилися у Верхньому місті давньоруського Києва. На сьогодні всі знахідки (а це ужиткові й культові речі, жіночі прикраси і зброя, ціла колекція замків та ключів, писала давніх киян) ретельно досліджені й вивчені науковцями. Хоча питання ще є. Пов'язані вони з найціннішими експонатами виставки з поховання дружинника Х століття і золотого скарбу XII—XIII століть.

      Як розповів «УМ» керівник Старокиївської експедиції Іван Мовчан, поховання дружинника майже чудом збереглося до наших часів. Курган, у якому знатний воїн знайшов свій останній притулок, було згодом знесено під час розширення міста Ярослава, а в XIX столітті тут було побудовано церкву Олександра Невського. Досліджуючи це місце по вулиці Великій Житомирській, 2, археологи з'ясували, що в обох випадках будівельники не дійшли до склепу якихось 10 сантиметрів! І це тоді як жіноче поховання, що знаходилося поруч, було пограбоване ще в язичницькі часи. Уся зброя витязя (меч, деталі сагайдака і наконечники стріл) мають варязьке походження. Знайдено і чотири візантійські монети, одна з яких дала абсолютно точну дату поховання — 20-ті роки Х століття. Враховуючи це, а також приблизний вік воїна — 50—55 років, можна сміливо припустити, що він був одним iз тих, хто допомагав віщому Олегу вішати щит на воротах Царгорода, а помер за часів князювання Ігоря. На жаль, через сильно ушкоджений череп неможливо з'ясувати, чи був він варягом-норманом чи ручином-полянином. Але речами з поховання вже зацікавилися історики зі Швеції і через місяць ці знахідки вже експонуватимуться на виставках північних музеїв.

      Чимало загадок таїть у собі і скарб жіночих прикрас, який належав якійсь знатній киянці. Золоті очілля, коліт, рясни були сховані у погребі поряд з Федорівським монастирем. Чому? На думку Івана Мовчана, такий схорон був пов'язаний з якоюсь загрозою, що нависла над стольним градом. Археологи обережно датують скарб кінцем XII — початком XIII століть і не пов'язують його напряму з Батиєвою навалою у 1240 році. Хоча і не відкидають такої можливості.

      А на істориків очікують нові знахідки і відкриття. Швидкий розвиток столиці не дає їм часу на перепочинок. Бо жодне будівництво, особливо в історичній частині Києва, не розпочнеться, доки археологи не перелопатять кожен клаптик землі на його території — увесь культурний прошарок аж до материка. Як кажуть дослідники, працювати доводиться і «при білих мухах», тобто взимку, хоча знахідки, на відміну від людей, не завжди можуть витримати мінусову температуру. До того ж вимушена затримка будмайданчика щонайменше на 3—4 місяці не сприяє порозумінню із замовниками будівництва.

      За інформацією пана Мовчана, в найближчих планах «старокиївців» розкопки в районі Львівської площі та Ярославового валу, де будуватимуть  посольства Італії й Канади. Продовжаться роботи і поруч з Михайлівською площею.

      Окрім Старокиївської, у столиці працюють ще дві експедиції — Подільська та архітектурно-археологічна. Як не дивно, але основна «робсила» на київському «розкопі» складається не з місцевих. Бо киян уже не здивуєш принадами столиці, тому й працюють «без вогника» в очах. Чого не скажеш про студентів-істориків з інших вузів України, особливо з Луганського педагогічного інституту, де співпраця з київськими археологами стала вже традиційною.

      А взагалі пагорби «матері міст руських» ховають ще чимало таємниць Давньої Русі — роботи для науковців вистачить не на одне десятиріччя. Самі ж археологи мріють про гарний археологічний музей, бо через брак місця переважну більшість експонатів доводиться тримати у фондах. І це тоді як за фондами наш археологічний музей не має рівних у Європі.