Сонце поводиться аномально, тому вченi не виключають нового Малого Льодовикового перiоду.
Недавно на Сонці знову з’явилися плями. Ця новина неабияк втішила астрономів не тільки тому, що космічна картинка спостережень стала цікавiшою, а й тому, що вона природна для нинішнього циклу активності нашої найбільшої зірки. Якби все відбувалося за планом, напрацьованим завдяки багатовіковим спостереженням, то Сонце рясніло б розсипами темних плям iз тією чи іншою частотою вже кілька років поспіль. Але оскільки нинішній 11–річний цикл його активності дивує своєю в’ялою пасивністю, вчені в один голос кинулися прогнозувати найрізноманітніші наслідки нетипової сплячки. Один із них — iмовірність настання на планеті через 10—20 років нового Льодовикового періоду, що останній раз почався у 1645 році і тривав сім десятиліть поспіль. Тобто у процесі глобального потепління, що неабияк надокучив надвисокими температурами, може виникнути нетривала пауза.
У астрономів з’явилася давно очікувана радість. Починаючи з кінця травня Сонце знову почало генерувати спалахи і викиди плазми. Ще зовсім недавно така новина сприймалася б винятково як застереження про небезпеку електромагнітних бур, а сьогодні звична природна аномалія сходить за прояв першокласної нормальності. Директор Харківського планетарію Галина Желєзняк iз неприхованим вдоволенням показує фотографію розпеченого сонячного диска, на якому рясніють маленькі чорні цятки. «Це дуже крихітні, на перший погляд, утворення, — каже вона. — Здається, що нічого особливого не відбувається. Але у кожній iз цих крапочок бушує справжня вибухова обстановка. У цих зонах, що займають багатокілометрову площу, могло б розміститися кілька таких планет, як наша Земля».
Радість астрономів цілком резонна. Ще наприкінці 2007 року Сонце вступило у 24–й цикл своєї чергової 11–річної активності. І якби ці процеси тривали у своєму звичному руслі, то подібні темні плями на розпеченому диску почали б з’являтися вже давно. Натомість тривалий час фотографії велетенського світила дивували незвичною для цього періоду «чистотою». Астрономи навіть стали припускати, що наступний, 25–й, цикл активності буде ще слабшим, а років через 400 плями на Сонці можуть зникнути взагалі. «Аналогічні явища вже спостерігалися у XVII столітті, — розповідає науковий співробітник інституту астрономії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Геннадій Марченко. — На Землі це проявилося в тому, що настав так званий Малий Льодовиковий період. І зараз, завдяки проведеним спостереженням, фахівці не виключають повторення тих подій. Принаймні, така вірогідність існує. Не виключено, що Сонце вступає наразі саме у таку фазу. Точно ми дізнаємося про це через 10—20 років».
Підтверджує «крижані» прогнози і той факт, що плями почали з’являтися менш насиченого темного кольору. А це свідчить про низьку інтенсивність магнітного поля спалахів і відповідно про зростаючу тенденцію їх потенційного зникнення. Тобто не виключено, що 25–й цикл сонячної активності (його астрономи очікують у 2020 році) може не настати взагалі. «Складається враження, ніби там щось «зламалося» у «генераторі», — каже Геннадій Марченко, — внаслідок чого стає можливим глибокий мінімум сонячної активності».
Ще більш метафорично прокоментував на спеціальній прес–конференції цю ситуацію Френк Хілл із Національної сонячної обсерваторії США. «24–й цикл може стати останнім нормальним циклом, — припускає він. — І відповідно таких процесів може не бути певний час. Вважайте, що телепрограма пішла на рекламну паузу».
Відсутній наразі й інший провісник 25–го циклу — швидкий рух магнітної активності газоподібної корони у бік полюсів. Співробітник американської Сонячної обсерваторії Річард Альтрок недавно озвучив результати 40–річних спостережень свого колективу і запевняє — це явище давно відстало від власного ж розкладу. Така ситуація може означати, що теперішній цикл не звільнить місце для наступного і буде важко спрогнозувати, як події розвиватимуться далі.
Спалахи, що почали з’являтися на Сонці у травні та на початку літа, важко назвати інтенсивними, і вони навряд чи зашкодять здоров’ю землян. «Набагато активніші процеси відбувалися в середині лютого цього року, — каже Галина Желєзняк. — Саме тоді, вважають, і стався вхід Сонця у новий активний стан, який, до речі, за прогнозами буде дійсно доволі слабким. Очікувати пов’язаних iз ним аномалій не варто. Постраждати може хіба що електронна техніка, що доволі чутлива до сонячних процесів».
Для доказу пані Галина навела випадки, що сталися у періоди високої сонячної активності наприкінці 70–х років минулого століття. У 1978 році, скажімо, зійшов зі своєї орбіти радянський супутник «Космос–359». Тоді через збій роботи внутрішньої електроніки перестали правильно надходити сигнали з Землі й фахівцям не вдалося відрегулювати траєкторію руху космічного човника. А вже наступного року уламки американського супутника з тієї ж причини впали біля узбережжя Австралії. На щастя, в обох випадках минулося без людських жертв. Зараз, на думку директора Харківського планетарію, на Землю можуть падати супутники, запущені у тих же 70–х роках. Вони вже досягли своєї орбіти на відстані близько тисячі кілометрів від нашої планети, оскільки допрацьовують закладені у них ресурси. Активність Сонця здатна прискорити процеси їх розпаду, проте уламки космічної техніки навряд чи можуть загрожувати людям. Усі ці нюанси були враховані конструкторами, тому супутники розпадаються на доволі дрібні фрагменти, що не можуть зашкодити планеті.
Інша справа — сучасна техніка. Нинішні електронні прилади настільки чутливі до процесів, які відбуваються у відкритому Космосі, що збої у їхній роботі в період сонячної активності виключити стовідсотково не можна. Це стосується роботи і комп’ютерів, і навіть мобільних телефонів.
Вплив сонячної активності на роботу сучасної електроніки та людського організму зайвий раз змушує замислитися над тим, наскільки у Всесвіті все взаємопов’язано. «Поверхня Сонця — велетенський бурхливий океан, тому в районах, де виникають спалахи та вибухи, тобто де є плями, обов’язково відбувається відрив сонячної речовини і в розігнуту лінію електромагнітного поля вилітає величезна кількість заряджених частинок, — каже Галина Желєзняк. — Людина, як і Всесвіт, теж складається з часток, що дуже чутливо реагують на космічні процеси. Особливо вразливими у цьому сенсі є молекули крові. Саме тому з початком сонячної активності хаотичний рух починається і в нашому організмі. У результаті в людей зі слабкою серцево–судинною системою може підніматися кров’яний тиск, утворюватися тромби, статися інфаркти. Тому як тільки синоптики повідомляють про наближення магнітної бурі чи про спалахи на Сонці, треба серйозно займатися профілактикою і вести здоровий спосіб життя».
Наша планета, мов живий і розумний організм, теж по–своєму реагує на космічний неспокій. Вона першою приймає на себе удари електромагнітних бур, що виникають унаслідок сонячної активності, направляючи потоки заряджених частинок у бік своїх полюсів. Саме так виникає полярне сяйво. І лише коли спалахи надто сильні, небезпечні для здоров’я людини електромагнітні фрагменти потрапляють у більш низькі широти. Уперше про їхній вплив на земні процеси учені заговорили у 1938 році на першому світовому конгресі, присвяченому проблемам сонячної активності. Саме тоді наш співвітчизник Олександр Чижевський запропонував версію, за допомоги якої довів, що спалахи тяжких інфекцій (холери, чуми, віспи), розвиток мікробів та масова поява сарани безпосередньо пов’язані з активізацією процесів на велетенській зірці. Тож цілком можливо, що цьогорічний спалах кишкових інфекцій у районі Азовського моря теж пов’язаний iз недавнім пробудженням Сонця.
Довгоочікувана поява плям на сонячній поверхні пробудила неабияку цікавість до нової астрономічної картинки у багатьох любителів космічних спостережень. Але фанатично припадати очима до неба у періоди сонячної активності фахівці якраз і не радять. «Спостерігати за Сонцем треба уміло, професійно, пам’ятаючи, що такі спостереження таять у собі велику небезпеку для зору, — застерігає Галина Желєзняк. — Будь–який оптичний прилад (підзорна труба, бінокль, телескоп) концентрує потоки світла і може завдати колосальної шкоди очам. Тому найперше попередження: приходьте спостерігати за Сонцем до планетаріїв та інших астрономічних центрів, де для цього є спеціальні прилади».
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
