В Українi на часi пенсiйна реформа. Мають створити фонди — державнi й приватнi, на якi громадяни протягом трудової дiяльностi вноситимуть грошi на свої особистi пенсiйнi рахунки. Цi кошти, як i в багатьох країнах свiту, вкладатимуть в акцiї успiшних, прибуткових пiдприємств. І на ваш вклад ще й нараховуватимуть вiдсотки. Через 30—40 рокiв вам iз цього фонду виплачуватимуть пенсiю. А в разi смертi грошi вiддадуть спадкоємцям. І тут постає запитання: а хто гарантує, що буде саме так?..
Як не дивно, в СРСР теж був такий накопичувальний персональний пенсiйний фонд. Вiн називався «Ощадна каса СРСР». Громадяни вносили на свої рахунки грошi на «чорний день». За статистикою, кожен дорослий громадянин у середньому мав на такому рахунку п’ять тисяч карбованцiв. Порiвнюючи радянськi та теперiшнi цiни, можна сказати, що карбованець дорiвнює приблизно 12—15 гривням. Отже, кожен дорослий громадянин України мав би нинi на своїх рахунках у середньому по 70—80 тисяч гривень i мiг би додатково одержувати, примiром, по 500 гривень щомiсяця. І цього вистачило б на 15—20 рокiв, не враховуючи вiдсоткiв на вклад. Вклади в «Ощадкасi» було гарантовано всiм багатством країни. Де тi вклади? Де тi багатства країни?
Тут пригадується легенда про Ходжу Насреддiна: цитую з «Повiстi про Ходжу Насреддiна» Соловйова: «Цей iшак — не звичайний iшак! — пояснив Ходжа Насреддiн. — Вiн належить самому емiру. Одного разу емiр покликав мене i запитав: «Чи можеш ти навчити мого улюбленого iшака богослов’ю, щоб вiн знав стiльки, скiльки я сам?» Менi показали iшака, я перевiрив його здiбностi й вiдповiв: «О пресвiтлий емiр! Цей чудовий iшак не поступається гостротою свого розуму нi одному з твоїх мiнiстрiв, нi навiть тобi самому, я беруся навчити його богослов’ю, i вiн буде знати стiльки ж, скiльки знаєш ти, i навiть бiльше, але для цього знадобиться двадцять рокiв». Емiр звелiв видати менi з казни п’ять тисяч таньга золотом i сказав: «Бери цього iшака i вчи його, але, клянусь Аллахом, якщо через двадцять рокiв вiн не буде знати богослов’я i читати напам’ять Коран, я вiдрубаю тобi голову!».
«Ну, значить, ти заздалегiдь можеш розпрощатися зi своєю головою!» — вигукнув чайханщик.
«Та де ж це бачено, щоб iшак навчався богослов’ю i напам’ять читав Коран!».
«Таких iшакiв немало i нинi в Бухарi, — вiдповiв Ходжа Насреддiн. — Скажу ще, що одержати п’ять тисяч таньга золотом та iшака в господарство — це людинi не кожного дня щастить. А голову мою не оплакуйте, тому що за двадцять рокiв хтось iз нас уже обов’язково помре — або я, або емiр, або цей iшак. А тодi пiди розбирайся, хто з нас трьох краще знав богослов’я».
Здається, що через 30—40 рокiв або вкладник помре, або накопичувальний фонд десь зникне в офшорних зонах. Хто дасть гарантiю, що фонди не зникнуть? Я тут згадую «Ощадкаси». Якщо обдурила людей держава, то чому маємо вiрити приватним i навiть державним фондам?
Гарiй МАКАРЕНКО
Житомир