Чернігівщина має яскраву і багатовікову історію. Край, що виріс над Десною і має всесвітньо відомі перлини, освячені іменами видатних людей свого часу, — узяти хоча б древній Чернігів та Новгород–Сіверський, Качанівку чи Седнів, героїчний і трагічний Батурин і літописні Прилуки. Аби вітри часу не здули історію із чернігівських земель, аби дощі не змивали пам’ять зi старовинних місць малої держави, земляками–однодумцями чернігівського краю випущена книга–путівник «Сіверські скрижалі» — чаша історії, зачерпана з річкових вод Десни.
Цей краєзнавчий портрет Чернігівщини присвячений історії виникнення і розвитку міст і сіл області. Редактор–упорядник Леонід Горлач розповідає, що «Сіверські скрижалі» схожі за наповненням до «Історії міст і сіл України», але те видання, підготовлене Петром Троньком ще в 60—70–х роках минулого століття, позбавлене топонімічних особливостей місцевостей і здебільшого зосереджене на соціологічних та політичних проблемах. «Нам же хотілося використати й багатий досвід дослідників попередніх століть, і матеріали місцевих краєзнавців, які самотужки вивчали й відтворювали історію окремих районів Чернігівщини, і записані з вуст старожилів легенди». Це видання — не сухий скелет текстів. Книгу доповнюють різноманітні ілюстрації, карти, герби, прапори. А ще енциклопедію неабияк «оживляють» люди. «Як відомо, світ люди прикрашають, — каже голова товариства «Чернігівське земляцтво» в Києві Віктор Ткаченко. — А видатних земляків у нас стільки, що душа переповнюється гордістю за землю, яка їх породила». Тому в довіднику легко можна знайти прiзвища не тільки історичних осіб, а й сучасників — відомих особистостей, які мешкають на Чернігівщині, директорів шкіл, керівників підприємств і організацій.
Також у «Сіверських скрижалях» вмiщено інформацію, якої не було в радянських довідниках, зокрема скільки людей втратило те чи інше село в роки Голодомору. Або які церкви існували на території краю та як незавидно склалася їх доля в роки атеїзму.
...Гортаю глянцеві сторінки цього розкішного видання, і на якусь мить стає сумно: шкода, що села наші вимирають. Якщо наприкінці XIX сторіччя в селі Покошиці Коропського району мешкало 2311 жителів, то сьогодні — лише 947. А із села Пролетарського цього ж району в роки Другої світової на фронтах воювало майже вдвічі більше мешканців, ніж мешкає сьогодні. Треба подякувати авторам книги, які зробили величезну роботу, занотовуючи історію великих і малих цяток на мапі рідного краю. Можливо, села, які поступово зникають з карти, саме на сторінках цього видання будуть увічнені. Як село Червоний Ранок Коропського району, де мешкає всього вісім осіб, чи село Лиса Гора, де залишилося тільки двоє мешканців...
Незважаючи на найгарячішу пору року — і за температурою повітря, і за зайнятістю аграріїв — ціни на продукти не зменшуються. У чомусь винні погані погодні умови на початку посівної. >>
Дендропарк у селі Ходаки Коростеньського району Житомирської області з’явився в 1979 році на місці колишньої пустки. >>
У Черкасах оголошено про збір підписів під петицією до міської влади проти встановлення в обласному центрі стели «Я люблю Черкаси». >>
Найшвидше впоралися з локалізацією та ліквідацією пожежі рятувальники Херсонщини. Пожежникам удалося за лічені години загасити полум’я, що спалахнуло на території Первомайського лісництва ДП «Каховське лісове господарство». >>
Три дні поспіль на батьківщині Богдана Хмельницького тривав Всеукраїнський фестиваль нескореної Nації «Холодний Яр», на якому зібралися патріоти України від заходу до сходу. >>
Минулими вихiдними у Черкасах відбувся «Грінфест 2016». Це традиційний екологічний фестиваль, який проходить четвертий рік поспіль у міському парку «Сосновий бір» на дніпровських схилах. >>
