Перемога над смертю

Київські онкологи та кардіохірурги проводять спільні операції, щоб рятувати хворих, які раніше вважалися безнадійними. На спільному рахунку найкращих фахівців Національного інституту раку та НПМЦ дитячої кардіології та кардіохірургії — уже п’ять успішно прооперованих дітей. Це були вкрай важкі випадки (гігантські ракові пухлини та проблеми з серцем), коли фахівці однієї спеціальності не могли впоратися з хворобою. За науковими даними, у світі ще ніхто не виконував таких спільних оперативних втручань.

Мама віддала Назара в сиротинець

Історія порятунку маленького Назарчика (якому на сьогодні ледь виповнився рік) нагадує сценарій голлівудського кіно з трагічним початком і несподіваним хепіендом, кажуть медики. 18–річна мама не хотіла цю дитину, а про батька хлопчика взагалі немає жодних даних. Тож від самого народження у дитини вимальовувалися не найкращі перспективи. Після пологів молода мама забрала сина додому, але невдовзі віддала його — худого, виснаженого — у Рівненський сиротинець для немовлят. А через деякий час працівники дитбудинку помітили, що у хлопчика неприродно збільшився живіт. Обстеження в обласній лікарні — і попередній діагноз «нефробластома» (пухлина нирки). Більше місцеві медики нічого зробити не могли. Для підтвердження діагнозу, ретельнішої діагностики і лікування Назара треба було везти в столицю, в Національний інститут раку.

Ситуація погіршилася тим, що під час діагностики у малого сироти знайшли не лише гігантську пухлину в черевній порожнині, а й супутню патологію серця — пухлинний тромб, який загрожував життю пацієнта. А поєднання двох таких «несправностей» в одному організмі (що, до слова, трапляється вкрай рідко) означало велику проблему. З одного боку, видаляти пухлину за стандартною процедурою, яку застосовують, коли із серцем усе гаразд, у такому випадку неможливо — пацієнт помре на операційному столі. З іншого — якщо не видалити пухлину і тромб усередині серця, дитина все одно помре або від однієї, або від другої патології.

«Ми не могли врятувати малюка самі, — пригадує завідувач відділення дитячої онкології Національного інституту раку Григорій Климнюк. — Надто великим був ризик втратити пацієнта. Тому звернулися по допомогу до кардіохірургів. І вже спільними зусиллями провели складну операцію із застосуванням штучного кровообігу. У дитини видалили тромб із серця і величезну — близько півтора кілограма — злоякісну пухлину, яка виходила з нирки у черевну порожнину».

Комплексна бригада з найкращих лікарів онко– і кардіопрофілів працювала впродовж багатьох годин. Завдяки тому, що про кровообіг малюка «дбала» машина, хірурги могли видалити тромб та вирізати ракову пухлину, не побоюючись раптової смерті дитини від масивної кровотечі або відмови серця. Хлопчик добре переніс операцію та післяопераційний період. Сьогодні він більше усміхається, починає промовляти перші слова. Лікарі кажуть, що Назарчик добре росте, набирає вагу і вже не лякає своїм виснаженим виглядом. Фахівці, які виграли важкий бій за життя дитини, сподіваються, що Назара невдовзі всиновлять. Уже найближчим часом анкетні дані малюка з’являться на інтернет–порталі www.sirotstvy.net.

«Пухлина вагою чотири кілограми почала проростати в сусідні органи»

Але Назар — не єдиний «суперважкий» пацієнт, якого вдалося врятувати лише завдяки взаємодії, щільній співпраці онкологів та кардіохірургів. На рахунку «збірних» операційних бригад уже п’ятеро таких малюків. Остання перемога медиків — п’ятирічна дівчинка із Сум, у якої рак розростався зі страшною швидкістю. «У березні цього року в дитини виявили пухлину, яка бурхливо прогресувала, — розповідає головний лікар науково–практичного медичного Центру дитячої кардіології і кардіохірургії, головний позаштатний фахівець МОЗ України за фахом анестезіологія і реанімація Володимир Жовнір. — Пухлина була настільки велика, що її не можна було відразу видаляти. За стандартами, спочатку треба було провести хіміотерапію, аби зменшити розміри новоутворення, і вже тоді здійснювати операцію. Зазвичай більшість таких пухлин добре відповідає на «хімію». Але в цьому випадку, незважаючи на лікування, пухлина і далі збільшувалася. Змінили препарат, а вона все одно росла».

«Складність ситуації цим не обмежувалася, — продовжує Григорій Климнюк. — Пухлина вагою 4 кілограми почала проростати в сусідні органи. Після «хімії» у дівчинки «впали» тромбоцити, дуже погіршилися інші показники крові, ситуація була просто критична. Єдиний шанс на порятунок давала тільки спільна операція з кардіологами, із застосуванням апарату штучного кровообігу. Ми здійснили оперативне втручання на початку червня. Незважаючи на крайню складність операції, фактично через тиждень дитина вже була готова отримувати подальше лікування (хіміотерапію) у нашому інституті».

Фахівці кажуть, що діти з таким важким набором патологій потрапляли до лікарів і раніше. Але шансів вижити в таких пацієнтів було значно менше, ніж сьогодні. Деякі хворі просто не доходили до операційного столу, бо їх визнавали неоперабельними. Були діти (їх більшість), за яких лікарі бралися, але операції закінчувалися фатально через великі крововтрати. Ситуації, коли дитину вдавалося якимось дивом «витягти», на жаль, траплялися не часто.

«Річ у тім, що такі операції супроводжувалися масивними кровотечами, — пояснює пан Климнюк. — А це призводило до перенапруження роботи серця, інших органів, до гіпоксії головного мозку, печінки, нирок з відповідними післяопераційними ускладненнями. Переливання донорської крові також не могло бути панацеєю. Якщо в організм влити багато чужорідної крові — це, по суті, трансплантація органу з усіма наслідками. Пацієнт може бути живий, організм функціонує, навіть аналізи будуть гарні. Але щойно виникне стрес — фізичний, хімічний, будь–який інший, — організм може впасти в стан декомпенсації. При цьому зазнають уражень головний мозок, печінка, нирки, легені. Виникає проблема незгортання крові, і зупинити кровотечу стає практично неможливо».

Сьогодні ж, завдяки роботі «симбіозних» хірургічних бригад, у наших медиків з’явилася реальна можливість рятувати практично всіх малят, які мають пухлину і серцеві проблеми. За прогнозами, таких пацієнтів буде близько 15 на рік.

ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

Першу спільну операцію лікарі з двох інститутів провели більше року тому. Співробітництво зав’язалося, коли треба було врятувати життя маленької Марійки. Лікарі тоді дуже переживали, як усе вийде, але зрештою настільки добре підготували операцію, що вона лягла в основу всіх наступних таких втручань.

«До нас потрапила дитина, у якої була і вада серця, і величезна пухлина печінки, — пригадує Володимир Жовнір. — Дитина у критичному стані помирала як від одного, так і від другого захворювання. Але через те, що лікарі завжди ставлять проблему серця на перше місце (бо ж коли серце зупиняється, людина помирає), пацієнтка потрапила до нас. Чесно кажучи, ми збирали наш місцевий консиліум, радилися з колегами за кордоном. І більшість фахівців вважали, що дівчинка безнадійна — як по серцю, так і через пухлину. І коли вже постало питання, що дитині треба відмовляти, у нашого директора Миколи Ємця виникла ідея запросити онкологів. Спеціалісти зустрілися й обговорити, наскільки реально провести спільну операцію, щоб одним махом усунути всі проблеми, які є в цієї дитини. Вирішили, що реально, і так воно й сталося».

ІЗ ПЕРШИХ ВУСТ

«Хірург видалив пухлину, зашив усі дірки, і людина живе»

У всіх історіях про дітей, врятованих спільними бригадами кардіологів та онкологів, фігурує апарат штучного кровообігу. «УМ» розпитала фахівців і дізналася, чим «крута» ця машина і чому вона не може стояти в кожній лікарні.

«Якщо розповідати дуже примітивно, апарат штучного кровообігу — це декілька насосів, які качають кров, — пояснює головний лікар Науково–практичного медичного центру дитячої кардіології і кардіохірургії Володимир Жовнір. — Вони заряджені в певний контур. Апарат оксигенує (насичує киснем) кров. Плюс під час кровотеч кров не втрачається, а збирається за допомогою спеціальних відсосів і повертається назад в організм. Чому цей апарат настільки важливий? Бо в деяких ситуаціях без нього просто не обійтися. Скажімо, у хворого росте пухлина на великій судині. Хірурги смикнули цю судину, відірвали шматок, почалася сильна кровотеча, пацієнт помер. Або серце зупинилося, і його вже не запустиш. А у нас як? Хірург розрізав, побачив, що пухлина проростає в серце. Підключили апарат, і серце можна зупинити, взагалі забути про нього до кінця операції. Хірург акуратно усунув пухлину, зашив усі дірки — і все, людина жива. Причому таку спільну роботу можна проводити не тільки з онкологами, а й із загальними хірургами, спеціалістами, які займаються лікуванням трахеї, бронхів. Приміром, є велика проблема з трахеєю, і щоб усунути цю проблему, треба зупинити дихання на півгодини. А ви затримайте дихання на півгодини, то що буде? Усе... А так підключили апарат штучного кровообігу, кисень доправляється до всіх органів за допомогою машини. І можна спокійно «ремонтувати» трахею.

Чому немає великого поширення цих машин? Нераціонально. Апарат коштує мільйони гривень, витратні матеріали дуже дорогі. І найголовніше — щоб користуватися цим апаратом, потрібна тривала підготовка, спеціальні навички. Це дуже складно: здійснювати моніторинг тиску, із яким ці насоси подають кров, слідкувати за сечею, за насиченням крові киснем, за рівнем вуглекислого газу, за цілою низкою параметрів. І це можуть забезпечити тільки ті інституції, які постійно проводять операції із використанням цього апарату. Навіть якщо я сам — анестезіолог, реаніматолог за фахом — сяду за цей апарат, то поливати траву, можливо, я з нього і зможу, але провести операцію буде надзвичайно складно. Усю цю «кухню» роботи машини, технічні моменти зможе повністю забезпечити тільки перфузіолог. Це рідкісна спеціальність. В Україні таких спеціалістів можна порахувати на пальцях: в Національному інституті серцево–судинної хірургії імені Амосова, у нашому центрі, Інституті кардіології імені Стражеско, у Київському міському Центрі серця і буквально в кількох регіональних центрах».