Кицьки вибирають віскас, ми — нардепів. Кицьки задоволені, ми ж щоразу розчаровуємося. Крім брехливої передвиборчої реклами, на результат суттєво впливає виборчий закон. На сайті Мін’юсту з’явився новий закон про вибори до ВР, розроблений на замовлення Президента групою під керівництвом міністра юстиції. Він буде прийнятий, скоріш за все, восени і призначений,як показує аналіз, забезпечити перемогу Партії регіонів на наступних виборах.
Головне в законі — це повернення до змішаної системи. На виборах заборонено блоки; це вигідно двом з п’яти сил, що нинi засiдають у парламенті, — ПРУ та КПУ. Пропонується підвищити прохідний бар’єр iз 3% до 5%. «Регіоналам» вигідніше одержати свою високу частку голосів від тих, хто не пройшов, аніж домовлятися із Симоненком, Литвином, вгамовувати їхні апетити на посади, преференції. Та ще вислуховувати від комуністів демагогічні (на догоду народу) викриття, докори щодо зажерливості олігархів. А Литвин? Одразу було зрозуміло, що він не потрібен Україні, тепер став непотрібним Януковичу. Але поріг у 5% спрямовано не стільки проти КПУ та Блоку Литвина, скільки проти «Свободи» Тягнибока, з яким регіоналам домовитися неможливо. Скасувати у бюлетенях графу «Проти всіх» регіонали хочуть, аби не було видно, яка величезна маса громадян не задоволена їхньою владою.
Чому було повернуто змішану систему? У попередніх обговореннях майже всі засуджували закриті партійні списки пропорційної системи. І справедливо: люди змушені вибирати котів у мішку. Нахвалювалися так звані відкриті списки партій. Але, коли дійшло до діла, розробники не спромоглися реалізувати ці відкриті списки, не зуміли об’єднати принципи пропорційності та прямого (персонального) вибору. Тому й поділили, як було раніше, — 225 мажоритарників обирають персонально в одномандатних округах, 225 партійців — у загальнодержавному окрузі пропорційно, за закритими списками.
Мажоритарники — це добре чи погано? Плюсом є те, що кандидатів можна висувати не лише від партій, а й від безпартійних, яких в Україні абсолютна більшість; добре, що є можливість самовисунення. Негатив мажоритарної системи вбачають не там, де він є насправді. Пишуть про можливість підкупу виборців. Це правда, згадаймо Черновецького. Але хіба не купують місця у партійних списках? І цей підкуп складніше викрити, ніж підкуп виборців. У першому випадку гроші одержують прості люди — «демос», у другому — партійні каси чи лідери (Янукович, Тимошенко). Отже, перший варіант у певному сенсі є «демократичнішим» за другий. Справжній негатив у тому, що мажоритарники не захищені від тиску. Якщо «ідейних» партійців «умовляннямпресуванням» змогли перетворити на «тушки», на перекинчиків, то одинаківмажоритарників легко підіб’ють під себе Президент із «регіоналами»: у їхніх руках усі силові структури. Та й результативна законодавча робота одинака неможлива, треба до когось приставати. Негативів у мажоритарної системи всетаки більше, і це грає на руку правлячій партії.
Партійні списки за новим законом так і лишилися закритими (тільки п’ять перших номерів буде в бюлетенях), виборці не знатимуть, за кого віддають голоси. У Конституції (ст. 71, 76) проголошено пряме виборче право, закон (ст.4) формально повторює це. Але закон встановлює процедуру, за якою прямо обираються партії (вони є суб’єктами вибору), а потім вони (їхні лідери) за невідомими виборцям списками призначають депутатів у ВР. Принцип прямого вибору порушується, партії є проміжною ланкою, а посередники не потрібні як у бізнесі, так і в політиці.
Проте є можливість забезпечити і принцип пропорційності, і пряме виборче право (персональний вибір). Нижче викладено основні положення такої пропорційної системи із відкритими списками. Партія в кожному з 225 округів вказує не 5 прізвищ, як у законі, (це нічого не дає), не 225 (це нереально), а висуває одного кандидата. Цей кандидат буде відповідальним за округ, а в разі успіху його та партії буде опікуватися справами в цьому окрузі. ЦВК за результатами голосування в округах визначає за пропорційним принципом кількість депутатів від партії, як це робиться й нині. Додатково ЦВК треба надати ще одну функцію: переформатовувати списки партій. Кандидатів у списках треба ранжирувати відповідно до проценту голосів, одержаних ними в округах. От за таким рейтингом кандидати в депутати і мають проходити до ВР.
У законі виписано процедури проміжних і позачергових виборів, але нема умов відкликання депутатів в округах, тих, що не виконують даних обіцянок. А післявиборчий вплив виборців на своїх обранців просто необхідний в Україні.
І все ж за будьякого закону багато залежить від нас, виборців. Ми ж є джерелом влади, і треба думати, кого делегуємо до ВР, треба порушити традицію: ми обираєм — нас оббирають.
Ігор ДЕМ’ЯНЧУК,
кандидат технiчних наук
Київ