Два місяці тому президія Національної академії наук України прийняла рішення про передачу музею під егіду Міністерства культури й туризму. На думку науковців, така «реформа» тільки поглибить i без того скрутну ситуацію скансена. «Ми не знаємо, що нас чекає після цієї реорганізації, але є побоювання, що це зроблено спеціально, щоб зосередитися на проведенні на цій території фестивалів та різноманітних ярмарків, що нам постійно рекомендують», — каже директор музею Павло Федака. Тим часом проблем у музею достатньо. Впадають в око зламані крила вітряків, голі крокви, що стирчать з–під солом’яної стріхи, а частина об’єктів музею взагалі відгороджена від відвідувачів застережними червоно–білими стрічками — підходити небезпечно. Це все наслідки того, що вже третій рік не працює урядова програма реставрації унікальних експонатів, без яких найбільший у Європі скансен може з часом перетворитися на суцільну руїну. І складається враження, що саме цього й очікують.

Довго у моєму телефоні зберігався відеозапис виступу «Київських солістів» на відкритті Великого скульптурного салону в Києві. Так, прекрасна музика й чудове виконання, але першопричиною того, що я натисла кнопку запису, була постать диригента. Красивий, зі шляхетною сивиною чоловік, який ніби й не керував ансамблем, а грав разом з усiма, емоційно передаючи музичні нюанси. Біля Богодара Которовича тоді зупинялося не менше відвідувачів, ніж біля скульптур Іоанна Пінзеля...

Здавалося б, хто може краще розповісти про цю яскраву людину, як не його донька — учениця й соратник. Ми зустрілися напередодні 3 липня, коли музиканту виповнилося б 70 років.