Тему погоди часто використовують, щоб зав’язати чи підтримати розмову, коли немає про що говорити. А для актора за освітою Миколи Луценка оздоблені дотепними приповідками повідомлення про спеку, дощ чи снігопади вже не один рік — телекар’єра. Хоча посада телесиноптика на каналі ICTV — це лише частина життя ведучого «Миколиної погоди». Ще його часто запрошують дублювати українською мовою героїв іноземних мультфільмів. А зовсім недавно пан Микола повернувся зі зйомок у Франції міжнародного шоу «Битва націй».Тож, окрім погоди, ми знайшли про що поговорити.
Про енергію тексту, політику в прогнозах погоди і «бла–бла–бла»
— Пане Миколо, хто є автором вислову, який став вашою візитівкою: «Нехай проблеми та незгоди не роблять вам в житті погоди»?
— Ця фраза у нас уже як мантра. А придумала її наша перша редактор, яка з нами вже не працює, — Олена Костенко. Ми навіть уже пробували від цих слів відмовитися, але пішли дзвінки від обурених глядачів.
— Яка частина у випусках прогнозів погоди — ваша творчість, а яка — сценаристів?
— Ідеологію кожного випуску визначаємо я і режисер Алла Заманська: що має бути і скільки. Я обов’язково попередньо вичитую текст. Якщо він не вписується у моє бачення повідомлення, скажімо, про людину, яка народилася цього дня, — тоді «чищу». Сценарист спочатку губи надував, а потім зрозумів, що такі «чистки» — на краще.
Навіть у нашому трихвилинному випуску, за законом епізоду (театральний термін), має створитися щось одне ціле. Текст намагаємося видавати лаконічний, але змістовний, трохи з гумором. Є таке визначення «енергія тексту» — я вже як актор говорю. Є безенергійні — просто «бла–бла–бла», а можна сказати одне–два речення — і вони привертають увагу. Коли мені зручно говорити текст, я відчуваю його енергію, тоді й глядач це відчуває, навіть не усвідомлюючи.
— Як довго триває підготовка одного випуску прогнозу погоди?
— У середньому двi–три години. Зважте, це щоб створити трихвилинну програму! Стільки часу йде на все: як кажуть, «прівоз собствєнново тєла», екіпіровку, грим, узгодження тексту.
«Про політику треба говорити у відповідних програмах, а не в прогнозі погоди»
— Нещодавно на державному радіо коментатора погоди звільнили лише за те, що вона узагальнено зауважила, як красоти весни дисонують із реаліями, в яких живуть люди. Керівництво ж пояснило звільнення тим, що синоптик не дотримувалася формату ведення прогнозу погоди. Що ви думаєте з цього приводу?
— Інколи всім хочеться когось «укусити» чи порозмовляти на серйозні теми, когось покритикувати. Я вважаю, що робити це треба не у прогнозах погоди чи спортивних програмах, а в політичних — аргументовано, з поясненнями, за участі експертів. А так — «куснув» і побіг — це не у моєму стилі. Казати «Як у нас усе погано — тільки погода хороша», думаю, нерозумно.Принаймні я цього не розумію.
— Ви можете уявити, що за схожі слова у прогнозі погоди вас можуть звільнити з приватного каналу, на якому ви працюєте?
— Ні від чого не можна зарікатися, але думаю, що мене за сказане в ефірі не можуть звільнити ні з ICTV, ні з радіо «Ретро», де я також читаю прогноз погоди. Взагалі вважаю, що свобода свободою, але редактор має бути у кожного з нас. Він допомагає усвідомити, що ми говоримо і чого хочемо домогтися сказаним.
«Обов’язкова умова для участі в шоу «Битва націй» — відкрита шенгенська віза»
— Пане Миколо, ви нещодавно повернулися з Франції зі зйомок проекту «Битва націй». Які враження привезли звідти?
— Я був капітаном в одній грі цього грандіозного шоу, яке показуватимуть у новому сезоні, й активно вболівав. Там щодня ідуть зйомки щонайменше по 8 годин. Шоу складається з шести ігор, два рази хлопці ходять до биків. На нашого боксера Вірчіса одна тварина так напала, що ого–го! Відбуваються й жартівливі змагання на гірках з водою.
У «Битві націй» беруть участь команди Великої Британії, Чехії, Франції, Китаю, Вірменії, Росії, Білорусі, України. Серед наших учасників — плавець Лісогор, співак Сашко Положинський, дівчатка–біатлоністки, хлопці з каналу — Саша Ільїних, Андрюша Ковальський, гурт «Алібі». Веде програму Кузьма (Андрій Кузьменко). Показуватимуть більше десяти програм «Битви націй», я буду учасником десь половини.
— Ви програли?
— Чому це програв? Ми виграли! Бо навіть взяти участь у «Битві націй» — це вже перемога.
— Як думаєте, чому вас взяли у команду? Як потрапили у квоту каналу?
— Подзвонили — я поїхав. Обов’язковою умовою була наявність шенгенської візи у паспорті. У мене вона відкрита — люблю у вихідні подивитися світ, особливо взимку.
— А літній відпочинок не любите?
— Люблю. Але «батарейки заряджаю» — у класичному розумінні відпочиваю, оздоровлююся, нервову систему перезавантажую — тільки вдома, приміром, у Карпатах. А за кордоном постійно відчуваєш стрес, хоча б тому, що не знаєш мови.
«Кожен день у мене був, як анекдот — то я міліціонер, то Офелія...»
— Вас на вулицях люди впізнають?
— Люди мене «чіпляють» 24 години на добу скрізь: і на пляжі, і в магазині, і на базарі. Якось на Подолі один водій так задивився у мій бік, що я став причиною аварії. Але не моя в тому провина. Це сила телебачення.
— Вашим голосом говорять українською Гомер Сімпсон, герої «Рататуя», «Панди Кунфу», інших зарубіжних анімаційних фільмів. А ви любите дивитися мультфільми?
— Я люблю працювати над мультфільмами, дублювати — це набагато цікавіше за перегляд. У моєму дитинстві не було ні телевізора, ні навіть радіоточки — тому я не привчився дивитися мультики.
— Озвучуючи Гомера Сімпсона, ви пропонували змінювати фрази цього героя на коректніші. До таких пропозицій при дублюванні дослухаються?
— В основному, все коректно. Як правило, тексти змінюються не тому, що там якась похабщина, а з причин ліпсингу (синхронізації звукового ряду з візуальним. — Ред.), артикуляції. А тоді у «Сімпсонах» мою пропозицію не врахували.
— За театральними ролями скучаєте?
— Ні. Як кажуть, якщо голову повертаєш назад — неможливо іти вперед. Театр залишив відбиток у моєму житті у плані професійності, але треба рухатися далі.
— Як ви потрапили на телебачення?
— Потрапити на телебачення «з вулиці» в радянські часи, коли працювала одна телекомпанія на всю країну, було складно. Спочатку влаштовували «своїх» родичів та кумів, а сторонніх КДБ перевіряв по півроку: хто батьки, дід, баба претендента, чи ніколи нічого не «ляпнули» на адресу радянської влади.
Коли я вже працював у Театрі юного глядача, для якоїсь програми на УТ–1 шукали «хлопчика». Я — вже дядько дорослий — після двох вистав «Кицька, яка гуляла сама по собі» за Кіплінгом, грав Шакала. Але тоді мене не взяли. А коли знадобився антигерой у програму «Мультфільм на замовлення» — про мене згадали. Так я став у цій програмі спочатку Задзеркальцем — шкоду робив, танцював; згодом — Карлсоном.
Потім перебудова, виникли приватні телекомпанії. На ICTV мене спочатку запросили дублювати–озвучувати. Це я казав: «зірка телебачення України». Коли на канал американці приїхали, у мені побачили ведучого прогнозу погоди — на їхньому телебаченні був схожий веселун–синоптик. Років так 15 тому кожен день у мене був, як анекдот: то я міліціонер, то Офелія, то продавчиня — і кожен по–своєму розповідає про погоду. За півгодини підбирали деталі кожного образу: скажімо, платтячко з віночком, погони для Отелло з целофанових мішечків. Зараз наш прогноз поміркованіший.