«Здолавши півшляху життя земного» — це з «Божественної комедії» Данте, яку переклав Максим Стріха та якій присвятив не одну зі своїх літературознавчих праць. Найвагоміша, програмна, мабуть, у цій царині — робота Стріхи «Український художній переклад: між літературою і націєтворенням», що вийшла друком у видавництві «Факт» 2006 року. Валуєвський та Емський укази, як і певною мірою політика радянських часів, були спрямовані на заперечення перекладів українською мовою. Логіка була проста, переконує пан Стріха, — вивести нашу мову на маргінес, здрібнити її значення до рівня «малоруського» діалекту, адже не може бути перекладів на діалект, лише — на повноцінну, живу мову. Саме тому в останні десятиліття Максим Стріха невтомно пропагує переклади — всього і з усіх мов на українську; сам переклав вірші Томаса Еліота, Вордсворта, Едгара По, Волта Вітмена, Емілі Дікінсон, Миколи Гумільова, Іннокентія Анненського, Анни Ахматової та багатьох інших, а минулоріч очолив кафедру перекладу Гуманітарного інституту Київського університету ім. Грінченка. А отже, й вирішив одвічну суперечку між фізиками та ліриками на користь поєднання обох у собі. Фізику він називає своїм гловним захопленням, своїм кредо.
Доктор наук, головний науковець Інституту фізики напівпровідників НАН України, професор радіофізичного факультету КНУ ім. Шевченка — це теж він. Як і потужний києвознавець, публіцист, великий ерудит та патріот, екс–заступник міністра освіти (Івана Вакарчука), екс–депутат Київради першого по незалежності скликання (саме йому належить ідея перейменувань вулиць та площ столиці — вулиці Грушевського, Липська, метро «Шулявська» тощо)... Список усіх посад та регалій Максима Стріхи довго перелічувати. Тому скажемо про головне: розумний патріот, рафінований інтелігент, носій високого морального штандарту, словом, украй рідкісна одиниця в нашому соціополітичному житті.
Колектив «УМ» щиро вітає нашого давнього передплатника та автора Максима Віталійовича Стріху, якому сьогодні виповнюється 50 років, і зичить успіхів та здоров’я.