Триває «терор» щодо державного підприємства «Макіїввугілля» та його генерального директора Станіслава Толчина, який, очевидно, добряче комусь насолив. 18 червня на подвір’ї приватного будинку в центрі Донецька, неподалік обласного управління СБУ, де мешкає Станіслав Толчин, було кинуто вибуховий пристрій. Ця інформація на сайті обласної міліції з’явилася лише через кілька днів після інциденту. За даними прес–служби міліцейського главку, НП сталася близько третьої ночі. Невідомий через паркан кинув вибухівку і зник. У результаті вибуху був пошкоджений фасад будинку та повилітали шибки з трьох вікон. Ніхто з членів сім’ї генерального директора не постраждав.

Парк, де минулого року тривали справжні бойові дії за кожне живе дерево, знову потерпає від нашестя лісорубів. Як повідомляють активісти «Зеленого фронту», люди з сокирами тут трудяться ще з весни, проте владні інстанції не дають iз цього приводу жодних коментарів. Принаймні на розіслані в усі кінці листи з проханням роз’яснити ситуацію громадські організації міста так і не отримали жодної відповіді. У результаті в парку Горького представники «Зеленого фронту» знову встановили цілодобове чергування і, як можуть, воюють iз лісорубами.

Жовті Води, так звану уранову столицю України, медичнi скандали останнім часом трясуть регулярно. Ще не вщухли пристрасті довкола смерті дворічної дитини місцевої поетеси Жанни Вовк–Черемуш, яка у біді звинувачує саме медиків, як нова оказія. За повідомленнями ЗМІ, посадові особи молочної кухні у Жовтих Водах допустили реалізацію виготовленого ними дитячого сиру, в якому, згідно з результатами санітарно–бактеріологічного дослідження, виявлено один грам стафілококу на кубічний сантиметр.

Шостого вересня 1891 року на канадську землю ступила нога першого переселенця з України. Уродженці села Небилів на Івано–Франківщині Іван Пилипів та Василь Єлиняк, які 120 років тому зійшли з пароплава «Орегон» у порту Квебека, започаткували потужну хвилю еміграції до країни кленового листка. Тепер Канада — третя держава у світі за кількістю етнічних українців після України та Росії.

Учора сесія Київради перервалася одразу після відкриття: секретар Галина Герега оголосила про те, що Блок Черновецького знову «порідів», його покинули троє депутатів — Павло Пашко вступив у фракцію «Ініціатива», Лариса Мельничук — до Партії регіонів, а Віктор Гринюк створив власну фракцію «Спортивний Київ».

«Здолавши півшляху життя земного» — це з «Божественної комедії» Данте, яку переклав Максим Стріха та якій присвятив не одну зі своїх літературознавчих праць. Найвагоміша, програмна, мабуть, у цій царині — робота Стріхи «Український художній переклад: між літературою і націєтворенням», що вийшла друком у видавництві «Факт» 2006 року. Валуєвський та Емський укази, як і певною мірою політика радянських часів, були спрямовані на заперечення перекладів українською мовою. Логіка була проста, переконує пан Стріха, — вивести нашу мову на маргінес, здрібнити її значення до рівня «малоруського» діалекту, адже не може бути перекладів на діалект, лише — на повноцінну, живу мову. Саме тому в останні десятиліття Максим Стріха невтомно пропагує переклади — всього і з усіх мов на українську; сам переклав вірші Томаса Еліота, Вордсворта, Едгара По, Волта Вітмена, Емілі Дікінсон, Миколи Гумільова, Іннокентія Анненського, Анни Ахматової та багатьох інших, а минулоріч очолив кафедру перекладу Гуманітарного інституту Київського університету ім. Грінченка. А отже, й вирішив одвічну суперечку між фізиками та ліриками на користь поєднання обох у собі. Фізику він називає своїм гловним захопленням, своїм кредо.

Майже 20 тисяч саджанців енергетичної верби цьогоріч почали вкорінюватися біля села Креховичі Рожнятівського району, ще чотири тисячі — в тамтешніх Брошнівському та Осмолодському держлісгоспах. «Хоча ми не відчуваємо серйозних проблем із дровами для населення (значна частина району вкрита лісами), та для нас енергетична верба — теж розумна альтернатива дорогим вуглеводням і досить вигідний комерційний проект, — розповів «УМ» голова Рожнятівської райдержадміністрації Микола Філіпович. — Креховецьку плантацію використовуватимемо як розсадник, а пустирі та інші неугіддя, яких чимало на нашій території, в наступні роки окультурюватимемо саджанцями цього цінного дерева».