Мельпомена у хіджабі

Проект «Чужий серед чужих (Еміграція та екстремізм у сьогоднішньому світі)», анонсований Театром імені Лесі Українки, вабив своєю незвичністю і... насторожував водночас. Оскільки тема еміграції в мистецтві не належить до категорії вдячних, кон’юнктура сучасного театру обертається навколо зовсім інших сюжетів і форматів. Але навіть якщо зважити на те, що і серйозними темами мусить хтось займатися, цей проект мав усі шанси перетворитися на соціальний памфлет, промовистий виступ iз трибуни, нашпигований цифрами–фактами–прогнозами... Після перегляду останньої вистави «Чужого серед чужих» стало зрозуміло, що ці прогнози та побоювання благополучно не справдилися. Автори шести сценічних робіт, представлених у Російській драмі, довели, що для режисерів, які у своїй роботі далекі від «позиції страуса», однією з найбільш запитуваних тем сьогодні має бути еміграція.

«Чужий серед чужих» у Театрi iм. Лесi Українки вирішили поєднати з традиційними читаннями сучасної німецької драматургії, які проходять у цьому театрі ось уже кілька років. Благо, драматургів, які пишуть на тему еміграції, в Німеччині вистачає. Узявши до роботи п’єси німецьких авторів Торстена Бухштайна, Лутца Хюбнера, Ферідун Заімоглу та Гюнтера Зенкеля, куратор проекту Алла Рибікова не втрималася від спокуси залучити до програми міні–фестивалю і п’єсу Вікторії Нікіфорової (Росія), оскільки її футуристична комедія «Майбутнє покаже» не лише прекрасно вписувалася у концепцію проекту, а й розбавляла його надмірну серйозність кумедними, іронічними епізодами. Впродовж кількох днів актори Театру імені Лесі Українки та режисери Андрій Рябінін, Дмитро Морозов, Алла Рибікова і Ольга Гаврилюк підготували за цими творами чотири театральні постановки. Це не повноцінні вистави, але головна ідея у цих етюдах простежується дуже чітко.

Героїні вистави «Норд–Ост» — три жінки, які опинилися 23 жовтня 2002 року в московському Театрі на Дубровці. Терористка, лікарка, яка того дня чергувала на «швидкій», і акторка, що була серед заручників. Хто з них — обвинувачуваний, хто — потерпілий, хто — жертва, хто — кат? Автори вистави застерігають глядачів від миттєвих відповідей і надають слово кожній із цих жінок.

Сюжет п’єси «Справа честі» міг би нагадувати побутову драму. Шістнадцятирічну Олену та її подружку пошматували ножами Цем та Сінан. Емоції, кохання–зітхання, зайвий тестостерон, який надійно гальмує роботу головного мозку і дає «зелене світло» агресії... Від любові до ненависті — один крок? Але ж хлопці — вихідці із Туреччини, і, можливо, причиною їхньої жорстокості став якийсь вчинок чи необережне слово дівчат?

Прототипи героїнь п’єси «Чорні діви» — реальні жінки, які живуть у цілком європейському і благополучному Берліні. Їх об’єднують не лише іслам, а й портрети терористок iз «Норд–Осту», що стоять на їхніх туалетних столиках. Автори п’єси записали монологи десятьох німецьких мусульманок, Алла Рибікова представила глядачам сповіді п’ятьох. Яких виявилося цілком достатньо для того, щоб отримати уявлення про те, наскільки вони різні і водночас схожі між собою. Непорушна каліка, зухвала школярка, сумлінна кар’єристка і навіть німкеня–неомусульманка, яка ще вчора була переконана, що «свідомість — національна» і «кожен має залишатися у своїй власній вірі»... Мультимедійний фінал «Чорних дів» підсилив меседжі героїнь: для того щоб заволодіти Європою, мусульманам зовсім необов’язково влаштовувати терористичні акти чи ще щось — вони візьмуть Старий Світ кількістю, адже в їхніх родинах народжується по вісім дітей, тоді як в іспанців, наприклад, у середньому один нащадок.

Завершували читання п’єсою Вікторії Нікіфорової «Майбутнє покаже». Гумористична аванспекція (те, що буде потім), події якої розгортаються після Третьої світової війни. Світ об’єднався під зеленими знаменами ісламу. У дім, інтер’єр якого нагадує декорації до казки «Тисяча і одна ніч Шахерезади», приходить сантехнік в «арафатці». Дві дружини одного чоловіка кружляють навколо м’язистого красеня, бо їхній благовірний полюбляє проводити час із банщиком. Паризьке танго у східних костюмах, такий собі гламурний театр абсурду... Який продовжується наступним епізодом, де дві жінки, намагаючись «підставити» одна одну, знову змагаються за чоловіка. Світ змінюється, а проблеми залишаються. Природу не обдуриш. Навіть якщо цей самець–провокатор — усього лише представник комітету з охорони політкоректності.

Вистави «Босоніж, гольцем, із серцем у руках» (Німеччина) та «Башир Лазар» (Канада), яким був відданий прайм–тайм проекту «Чужий серед чужих», продовжували тему ранкових показів: місце мусульманина–емігранта у благополучній, але не рідній країні. Проблема емігрантів–європейців, яка сьогодні просто знесилює Україну, цього разу чомусь залишилася за дужками.

ДО РЕЧІ

Сьогодні у галереї «Мінус 4» відкривається виставка «Ейнштейн був біженцем», на якій експонуватимуться графіка та живопис художників–утікачів. Свої роботи представлять Абдул Баррі (Кот–Д’Івуар) та Джехан Сандра Салем (Куба). Поряд iз 22 картинами цих художників експонуються 12 фото Іви Зимової, канадського фотографа чеського походження, зроблених в Україні.