Зелені свята: догуляйте красиво!

      У місто дух зелених свят приносять торговці лепехою і м'ятою, любистком, петрушкою. Але народ давно вже не гуляє по-справжньому, як наші предки. А вони на зелений тиждень справляли кілька язичницьких обрядів. Усе одно працювати в полі цими днями не можна: там хазяйнують русалки. Так що сучасні бажаючі відродити реліктові обряди зелених свят можуть вибирати, що їм більше підходить: або ходити з кустом, або на березах вінки заплітати, або русалок «підгодовувати», а потім випроводжати.

      Водили куста перед Трійцею: ватага молоді ходить від хати до хати з вродливою дівчиною, обвішаною зеленолистим віттям настільки, що навіть її обличчя не видно.

      — Будьте здорові, з кустом, iз зеленою неділею, з Пресвятою Трійцею! Куст з кустом, а жито з ростом! Щоб вам жито родилося, і в коморі водилося! Щоб вам коні родилися, і овечки плодилися! Ой вийди, господине, та дай нашому кусту хоч по золотому! Бо куст поїде до батенька в гості, треба нашому кусту черевички на помості! Ми водимо куста від хати до хати, щоб були всі люди щасливі й багаті!

      Тобто це своєрідне колядування, тільки літнє. Мабуть, іще з тих часів, коли Новий рік святкували з відродженням природи. Причому не пускати до себе кустянок, які приносили добрі побажання та веселощі, вважалося неприпустимим. Бо «кого куст минає, той щастя не має».

      Чернігівцям цей обряд щороку показує обрядовий гурт Союзу українок. Голова місцевого Союзу українок, артистка обласної філармонії Раїса Решетнюк років із десять тому прочитала про нього у книзі Василя Скуратівського «Покуть». Потім розпитувала народознавців. А потім отримала несподіване підтвердження того, що він був-таки характерним для чернігівського Полісся. «Ми тоді ще тільки створювали фольклорний гурт, — розповідає вона. — Починали показувати обряди на масових міських святах. І ось одного разу підходить до нас літня жіночка з якогось теж народного гурту і каже: «Я ж іще пам'ятаю, як у нашій Добрянці водили того куста!».

      Взагалі, зелені свята і пов'язаний з віруваннями про предків русалчин тиждень (7 днів перед Трійцею) частково накладаються одне на одне. Дівчата ходили в гай і заплітали вінки з віття на живих березах. А потім повертались до них на Клечальну неділю (тобто в день Трійці). Добре, якщо вінок не зів'яв, то довго житиме той iз близьких людей, на кого загадувала дівчина, плетучи його, а в'янув або сох — то навпаки.

      Спеціальні русальські пісні, які співались при цьому та інших обрядах, пов'язаних із русалками, відроджувати доводиться майже з небуття. Бо де вже зараз почуєш, щоб «cиділа русалонька на білій березі, просила русалонька у жінок намітки... у дівчат сорочки...» Союзянки розповідають, що, буває, і слова є — а як це співалось, того ніде взяти.

       Колись вивішували на дереві полотно (русалкам на сорочки) і розкладали шматки хліба на своїх польових межах. У перший же день Петрівки йшли проводжати русалок, «щоб вони більше до нас не ходили». Це треба було робити теж на чолі з красивою дівчиною. Вбраною, як русалка. Співаючи, виходили кудись у поля, де й зривали з «русалки» зелене листя. Пісні при цьому співались печальні, прощальні. Русалки повертаються туди, звідки прийшли. Живі ж учасники дійства після цього могли й повеселитися.

      Чернігівський обрядовий гурт Союзу українок показує ті чи інші реліктові обряди на всіх народних гуляннях щороку. І глядачів збирають — ого-го! От і цієї Зеленої неділі вони теж виступали. Зароблену сотню, мабуть, вкладуть у ремонт (два місяці тому якісь злодії виламали замок на дверях спілчанської світлиці і, вдершись у неї, влаштували пожежу — кімната повністю вигоріла). Такі ось будні наших берегинь.

      Скажемо чесно: ми всі ще сприймаємо і розуміємо стародавні обряди тільки поверхово. От, наприклад, чому їх в усі часи берегли і виконували, в основному, жінки (те ж саме і зараз)? Чи не тому, що в питаннях наших зв'язків із незбагненним вони мудріші за чоловіків і молодь?