Київська ротація

      За багаторічними спостереженнями мені вдалося зробити висновок, що на День Києва демографічна ситуація в столиці кардинально змінюється. Кияни, замучені урбаністичним життям-буттям, раді «звалити» «на природу», на шашлички, де можна понюхати живу квітку, а не куплену біля кожного переходу конвалію чи ромашку. Натомість місто наповнює хвиля причепурених жителів недалеких сіл і містечок, спраглих до пива, безкоштовних видовищ і дурнуватих вух дикого рожевого кольору. Цього року «шаровий» азарт був розігрітий ще й анонсом про виступ Руслани — тепер цю дівчину всі люблять і хочуть, але якби не перемога на «Євробаченні», то навряд чи з балконів прилеглих до майдану Незалежності будинків мало не випадали б захоплені апологети «Диких танців». Менш енергійні кияни та гості міста суботнього вечора намагалися обходити Хрещатик десятою дорогою: звеселілий люд та відходи його святкування створювали купу перешкод для нормального громадського руху.

      Та сама тіснява була і на Андріївському узвозі, але з тією різницею, що ніхто на неї не нарікав, бо київські «Вернісажі» трапляються лише на найбільші свята, і чекають на них із нетерпінням. Це справжній український Вавилон — говірки з усіх регіонів, вітчизняний Монмартр — очі просто розбігаються від розмаїття мистецьких шедеврів, київський Клондайк — добренько сторгувавшись, можна купити незбагненні речі. Хіба що не Графа, красеня-півня, що голосним кукуріканням сповістив про початок недільної вечірньої години, а разом з ним і дрібненького дощику. Добре, що на День Києва як гриби виростають широкі парасолі імпровізованих вуличних кав'ярень — там можна і від опадів сховатися, і нехитрою стравою закусити. А ті, кому не вистачило місця, вилежувалися на зелених газонах — спасибі комунальникам, що прибрали за ніч усе сміття.