Не ходи, Грицю, на політичну вулицю

      Наша влада добре знає, що таке вулиця. Якщо не сказати більше — боїться її. Коридорами Банкової, мов батько Гамлета, до цього часу ходить привид грузинської «революції троянд». Вогонь революції, між іншим, спалахнув після того, як було сфальсифіковано результати парламентських виборів. У нас теж незабаром будуть «перегони». Судячи з того, як проводився підрахунок голосів у Мукачеві, влада не надто гидує застосувати на них дідівський метод арифметичної «абракадабри». Тому, подібно до Грузії, в Україні теж може спалахнути вогнище «вуличного» обурення.

Щоб усі боялись і не насміхались

      Влада всіляко намагається вберегти себе від «вуличної» небезпеки. Уже зараз робиться чимало спроб, аби посіяти серед суспільства небажання виходити на «політичну» вулицю. У першу чергу людей намагаються залякати. Яскравим прикладом цього є нещодавнє затримання Івана Варченка та Євгена Золотарьова за те, що вони на першотравневі свята носили Харковом «останню сорочку для Януковича».

      Аналогічна ситуація зараз розгортається на багатостражденному Закарпатті. Протягом кількох останніх днів тут було затримано аж чотирьох представників інформаційно-просвітницької компанії «Пора». Серед них був депутат Ужгородської міськради, речник «Пори» Олександр Солонтай та журналіст Костянтин Сидоренко (він відзняв на плівку те, як міліціонери ліквідовували наметове містечко побіля Закарпатської облдержадміністрації). Сидоренку взагалі хотіли інкримінувати зберігання ...пiротехнiки. У суді міліціонерам не вдалося довести факт зберігання димошашок журналістом (є підозри, що цей «багаж» хлопцеві підкинули під час затримання). І все ж таки Костянтина покарали п'ятьма добами адміністративного арешту (офіційно — за опір міліції), а одного з активістів «Пори» — штрафом у розмірі 170 гривень, повідомляють «Українські новини». В такий спосіб влада руками свого «апарату насильства» (є такий термін в юриспруденції) намагається відбити в людей бажання йти на «політичну» вулицю.

      Є ще інший, не менш дикий метод, яким хочуть здискредитувати вулицю. Це кровопролиття, породжене, скажімо, політичними, мовними чи навіть етнічними розбіжностями. Напередодні першотравневих свят і дня 60-річчя депортації кримських татар організатори мітингів дуже побоювалися можливих сутичок. Не через те, що вони виникнуть після певних непорозумінь, а через те, що в лавах опонентів (або навіть «своїх») знайдуться підставні особи, які, граючи на почуттях людей, спровокують бійку. Подібне, між іншим, ми вже бачили 9 березня 2001 року на акції «Україна без Кучми».

      На щастя, останнім часом в Україні не було зафіксовано якихось політичних «мордобоїв». Але  чим ближче дата президентських виборів, тим більше часу організаторам масових акцій доводиться витрачати на висловлювання фрази: «Не піддавайтеся на провокації».

      Між іншим, уже зараз методом з підставними особами намагаються дискредитувати не тільки вулицю, а й головного конкурента влади на виборах Віктора Ющенка. Приміром, одна з маргінальних партійок на Перше травня організувала акцію, яка гаслами на кшталт «Комуністи, жиди і москалі — вороги народу» мала підтримати лідера «Нашої України». Подібні витівки тільки на руку «центральній і спрямовуючій» пропаганді, котра намагається прив'язати до Віктора Андрійовича якісь націоналістичні ярлики. Днями прес-служба «Нашої України» звернулася до українців з проханням «остерігатися політичних підробок»: «Сьогодні є всі підстави говорити про те, що влада не відмовиться від своєї заяложеної тактики — підсилати псевдоприхильників на заходи Ющенка й організовувати шабаші, прикриваючись «Нашою Україною».

Приходьте до Кучми — потрапите до Спілки письменників

      Якщо говорити не про «високі матерії» (себто якісь маніпулятивні технології влади), а про грубе адміністративне втручання, то, скажімо, причиною тому ж затриманню демонстрантів часто є відсутність закону про проведення масових заходів. Місцеві чиновники та правоохоронці у своїх діях — починаючи з видачі дозволу на проведення акції і закінчуючи ліквідацією наметового містечка — користуються предвічним і, м'яко кажучи, недемократичним указом Президії Верховної Ради УРСР ще від 1988 року. З наближенням президентських виборів та зростанням політичної активності громадян необхідність у прийнятті такого закону стає все більшою.

      Але й тут не обійшлося без поспiшних «страхувальних» крокiв агонiзуючої  влади. Нещодавно Леонід Кучма подав до парламенту законопроект «Про збори, мітинги, походи і демонстрації». У преамбулі до свого документа Президент пише, що проект «спрямований на реалізацію встановленого статтею 39 Конституції України права громадян України збиратися мирно, без зброї, і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації». Насправді проект, на думку конституційного експерта Харківської правозахисної групи Всеволода Речицького, тільки обмежує конституційні права громадян.

      От, скажімо, пан Президент пропонує парламенту прийняти норму, згідно з якою «повідомлення про проведення прилюдного заходу (за винятком зборів) подається його організатором (організаторами) в письмовій формі за десять календарних днів до початку проведення заходів». З таким положенням ще можна змиритися, якщо йдеться, приміром, про якісь першотравневі маївки. А що робити, якщо якась подія (скажімо, фальсифікація виборів) вимагає негайного реагування? Сенсу в такій акції через десять днів може навіть не бути.

      Читаємо чудові напрацювання Кучми далі. Стаття дев'ята, абзац третій: «Прилюдні заходи поблизу резиденції Президента України, будинків Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, дипломатичних представництв іноземних держав, місій міжнародних організацій можуть проводитися на відстані не менш як 50 метрів». Цікаво, що ж тоді пікетуватиметься. Якщо, приміром, після якогось гучного політичного ляпу Президента демонстранти підійдуть до АП на Банкову, то їм доведеться відійти на 50 метрів назад. Але це вже буде пікетування Спілки письменників чи, скажімо, Нацбанку. А що вже говорити про Верховний Суд? Вуличка, на яку він виходить, має ширину приблизно десь п'ятнадцять метрів. Цікава вийде акція — за кілька поворотів та кварталів від «адресата», та ще й з десятиденним запізненням.

      До речі, це ще не факт, чи обурених громадян пустять хоча б на відстань 50 метрів до якоїсь стратегічної будівлі. В статті 13 Кучминого проекту сказано, що «орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування» дає організаторам «пропозицію щодо місця та/або часу його (заходу. — Авт.) проведення», якщо його не можна провести в тому місці, яке забажали організатори. При цьому Л.Д. не наводить конкретних підстав для зміни «прописки» акції, тому, на думку експерта організації  «Свобода вибору» Тараса Крупського, органи влади «можуть на свій розсуд змінити умови проведення, місця і часу заходу». Приміром, якщо якомусь чиновнику спаде на думку, що на майдані Незалежності проводити демонстрацію недоцільно, то її можна запропонувати провести, скажімо, за Києвом. Подібна спроба, до речі, уже була в 2002-му — тоді акцію «Повстань, Україно!» хотіли перенести на спорткомплекс «Чайка». Але й на цьому щирий і чорний гумор нашого дотепного гаранта не закінчується. Стаття десята: «Прилюдний захід може починатися не раніше 9-ї години і завершуватися не пізніше 22-ї години... Гранична тривалість прилюдного заходу, що проводиться одним і тим самим організатором (організаторами), не повинна перевищувати п'яти годин». Словом, прощавайте ідеї з наметовими містечками, прощавайте голодування тощо. Добре, що такого Кучми Україна не мала у 90-му році, бо не було б «революції на граніті» і хтозна, чи взагалі була б незалежність.

      У проведенні акції, на думку Кучми, слід відмовляти «в інтересах національної безпеки та громадського порядку,.. для забезпечення належного санітарного стану, збереження архітектурних форм, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей». Дуже підозрілі думки викликає два словосполучення про «санітарний стан» і «архітектурні форми». Враховуючи широчезну фантазію наших чиновників, під «санітарним станом» може матися на увазі, скажімо, загроза потоптаної травички чи надмірної кількості сигаретних недопалків.

      Словом, законопроект Л.Д. «встановлює у нас комендантську годину», —  підсумовує голова організації «Молодь — надія України» Вадим Гладчук. А що вдієш — незабаром президентські вибори. І влада після них може отримати добрячого копняка по одному м'якому місці. Тому, подібно до політреформи, законопроектом про прилюдні заходи вона намагається створити собі імунітет від зазіхань опозиції та народу. Сподіваємося, що в депутатів вистачить розсудливості та здорового глузду, аби відкинути проект Кучми і взяти до уваги той, який пропонують депутати з «Нашої України», БЮТі, СПУ та КПУ. Принаймні, згідно з ним, про акції треба заявляти не за 10 днів до їх початку, а за три, і проводити їх за 25 метрів від стратегічних органів влади, а не за цілих п'ятдесят.