Глибоке вкорінення
Той факт, що в український прокат вийшов фільм Терренса Маліка, як палиця з двома кінцями: радує і засмучує водночас. Приємно, що на наших екранах з’явився останній фільм режисера, який давно застовбив собі місце у списку найкращих кінематографістів світу: тепер про суперечливе «Дерево життя» (The Tree of Life), що отримало на цьогорічному Каннському кінофестивалі не лише «Золоту пальмову гілку», а й багато критики, ми можемо скласти власну думку. Засмучує, що більшість глядачів, які підуть на «модну картину», будуть розчаровані: дивитися непідготовленим останню роботу Маліка все одно, що привселюдно читати Хайдеггера, філософією якого захоплюється режисер. Його роздуми про еволюцію людини й світу закодовані у важкий для сприйняття кіноматеріал. Ускладнює «прочитання» цього фільму ще й те, що режисер — відомий відлюдник: він не дає інтерв’ю, не фігурує у медіа жодним чином, крім випадків, пов’язаних із його творчістю, й навіть не дозволяє компаніям, iз якими співпрацює, використовувати своє зображення. Тобто глядач не отримає жодного потрактування автором його роботи.