Для окремих громадян Донецької областi подiї початку червня 1951 року — далеке минуле, що ввiйшло в iсторiю. Але багато людей старшого поколiння пам’ятають той тривожний час, а ще бiльше — знають про нього вiд своїх батькiв, бабусь i дiдусiв. Знають i не можуть знайти вiдповiдi на запитання, чому 48 000 га землi, багатої на поклади нафти i газу, було вiддано Польщi? Як могло статися, що 7 167 український сiмей без їхньої згоди було депортовано з Карпат на пiвдень України?
Останнiм часом ми одержали доступ до архiвних документiв, з’явилося багато публiкацiй на цю тему. Насамперед це книги Наталi Кляшторної та Дарiї Петречко. Вони допомагають з’ясувати, що ж вiдбулося насправдi.
Уважно читаючи «Документы и материалы по истории советско–польських отношений», де вмiщенi «Ведомости Верховного Совета СССР. 1951 г.», багато чого починаєш розумiти.
Це переселення було проведено за iнiцiативою уряду Польської Республiки, схвально прийняте Президiєю Верховної Ради СРСР i здiйснене за 9 мiсяцiв. Виступаючи 25.05.1951 р. на засiданнi Сейму Польської Республiки, вiце–голова Ради мiнiстрiв А. Завадський зазначив, що «Договiр про обмiн дiлянками державних територiй» можна вважати новим актом братньої допомоги з боку СРСР, бо вiн допоможе збiльшити економiчний потенцiал Польщi та задовольнити багато її потреб. Суть обмiну в тому, що Польща вiддала Радянському Союзу прикордонну дiлянку в Люблiнському воєводствi обсягом 480 кв. км. А до Польщi вiдiйшли Нижньо–Устрiцький i частини Хирiвського i Стрiлкiвського районiв Дрогобицької областi. Ця територiя також має 480 кв. км.
Здається, все просто i по–чесному, але це лише на перший погляд. У заключному протоколi з передачi нерухомого майна докладно зазначено, що саме залишилося на переданiй територiї Дрогобицької областi. Весь перелiк займає бiльше сторiнки друкованого тексту. Наважуся навести лише один факт: 48 000 га землi, в тому числi — орної 20 514 га, пiд лiсами — 15 419 га, пiд садами — 9 га, пiд лугами — 1 748 га.
Але найважливiше — людськi долi. Мало того, що бойкiв зiрвали з рiдної землi, їх iще й перемiстили не на передбаченi договором терени Люблiнщини, а на малозаселенi пiвденнi та схiднi степи. Горян iз Надсяння депортували у Сталiнську, Одеську, Миколаївську та Херсонську областi. Щоб не дати людям можливiсть отямитися, акцiю здiйснювали дуже швидкими темпами. Договiр було укладено 15 лютого, ратифiковано наприкiнцi травня, 13 червня вiдправлено перший ешелон, а 15 жовтня — останнiй.
Переселення для людей стало справжньою трагедiєю. Паспорти в них вiдiбрали, натомiсть видали переселенськi квитки, де було зазначено, куди мала їхати родина. Переїзд тривав два–три тижнi. Обiцяне житло люди не отримали. Лише декому дiсталися хатки–мазанки, бiльшiсть же опинилася просто неба, тому самотужки робили саман iз глини та соломи i складали будиночки...
Завдяки своїй працездатностi та витримцi бойки пристосувалися до нових умов життя, здобули заслужений авторитет. Багато молодих людей отримали вищу освiту, стали хорошими фахiвцями в рiзних галузях народного господарства. Народилися новi поколiння, для яких Донеччина стала малою Батькiвщиною. Але забувати землю своїх предкiв ми не маємо права. У нiй — нашi глибиннi етнiчнi коренi. Час вiд часу озивається вона в наших душах, коли чуємо мелодiйну бойкiвську говiрку чи бачимо на голубих екранах Карпатськi гори з бурхливими потiчками, зеленi ялини i високi смереки.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
