Синхронний протест

«Свободу чесним Павличенкам!» — такою була вимога молоді правих поглядів до міліції. Минулих вихідних у Львові активісти перекривали дорогу, в Тернополі малювали графіті та вивісили величезний банер з мосту, у Сумах усе ж таки провели заборонені владою мітинг і ходу, натомість у Києві відбувся досить велелюдний марш iз піротехнікою. Ще шість міст мітингували на свій смак. Таким чином націоналісти та радикальні фанати різних футбольних клубів намагались привернути увагу до незаконного, на їхній погляд, арешту родини Павличенків.

Ультрас своїх у біді не лишають

Нагадаємо, що Дмитро (батько) та Сергій (син) Павличенки були заарештовані наприкінці березня за підозрою у вбивстві судді Шевченківського райсуду столиці Сергія Зубкова. Друзі Павличенків переконують, що такі дії слідства — чистісінької води пошук цапів–відбувайлів у резонансній справі, що є очевидним «глухарем». Мовляв, суддя загинув напередодні розгляду у Вищій раді юстиції питання про його ймовірну відставку у зв’язку з порушенням присяги. До того ж у розповсюдженій на захист Павличенків заяві йдеться про те, що за останній рік убитий «перейшов дорогу мінімум трьом великим будівельним компаніям своїми судовими рішеннями, а отже, на нього багато хто міг мати зуб». Натомість слідчі швидко призначили винними у вбивстві Сергія та Дмитра Павличенків, які нібито помстились судді за заочне рішення про їхню квартиру на користь компанії «Гоойоорд».

«У слідства на сьогодні немає жодних доказів. Підозрювані не впізнані свідками, не знайдено зброї, якою було вбито Зубкова. Слідчі тягнуть час, досі не проведено очних ставок між батьком та сином, під час затримання та слідства порушено чимало норм Закону», — розповідає правозахисник Володимир Широченко.

Додатковому розголосу справи посприяло те, що молодший Павличенко, Сергій, належить до руху футбольних ультрас iз клубу «Динамо». Вони–то й почали банерну кампанію на стадіонах (із гаслами «Свободу чесним Павличенкам!», «Руки геть від Павличенків» тощо), яку згодом iз почуття солідарності підхопили ультрас з усієї України.

«Ми своїх у біді не кидаємо, — розповідає ультрас Олексій, один з організаторів київської акції протесту. — І ми не захищаємо його виключно тому, що це наш друг. Всі, хто його знає, чудово розуміють, що Сергій не може бути причетний до вбивства судді. Про ситуацію з їхньою квартирою було відомо багатьом. Коли сталося вбивство, всі розуміли, що Павличенки будуть першими, кого перевірятимуть, але ніхто не міг припустити, що слідчі серйозно «ліпитимуть» їм вбивство. Якщо хтось хоче вбити суддю, він не даватиме прес–конференції, не писатиме статті та не подаватиме касаційні скарги, демонструючи таким чином конфлікт iз людиною. Це все тотальна нісенітниця».

Коли банерна хвиля пройшла всією Україною, друзі Сергія Павличенка почали виготовляти футболки із символікою кампанії на підтримку родини й розповсюдили у медіа заяву з викладом аргументів на користь невиновності Павличенків. Зрештою, після чергового продовження строку утримання під вартою вони прийняли рішення про проведення акції протесту в Києві. У ще дев’яти містах країни її провели силами ультрас місцевих клубів та патріотичної молоді.

«Багато хто за шаблоном намагається при­в’язати дії ультрас до політики, питають, скільки грошей ми отримали...», — каже один iз приятелів Сергія, який побажав лишитись невідомим. — На його місці міг опинитись кожен iз нас — оце вся політика. Це історія простої київської родини, яка не захотіла продавати свою квартиру великій фірмі, що намагалась таким чином скупити будинок у центрі міста. Сьогодні ти не вийдеш захищати Павличенків — завтра таке станеться з тобою, і на тебе теж буде всім начхати». «Со–лі–дар–ність! — акцентує молодий чоловік кожен склад. — Українцям потрібно заново вивчити це слово!»

«Свободу чесним!»

Уранці 11 червня на Львівській площі у Києві (саме тут розташований Шевченківський райсуд, де працював суддя Зубков) чисельних активістів зустрічає чотири автобуси з бійцями «Беркута» та кілька автозаків. Близько 400 молодиків формують колону та рушають під вигуки «Один за всіх — і всі за одного!», — перехожим одразу зрозуміло, що на марш вийшли саме ультрас. Час від часу молодь запалює кольорові дими — файєри.

Уже діставшись Лук’янівсь­кого СІЗО, де на цей момент перебувають Дмитро та Сергій Павличенки, активісти влаштовують імпровізований мітинг. Висувають вимоги звільнити арештованих на підписку про невиїзд, чесно розслідувати справу про вбивство судді та діяльність самого Зубкова — особливо в частині питання про порушення ним присяги. Періодично голосно вигукують гасла на підтримку Павличенків. «Ми хочемо, щоб вони знали, що ми тут, що ми їх підтримуємо, що про них не забули. Це своєрідна моральна підтримка», — пояснює один з учасників мітингу. По завершенні акції усі спокійно розходяться, попередньо передавши до прокуратури і міліції звернення.

У Львові тим часом намагаються перехитрувати міліцію, котра дізналась про заплановане перекриття дороги і збиралась цьому завадити. Активісти мобільно перегрупувалися на інше місце, оскільки на старому їх чекала вражаюча кількість силовиків. Біля торговельного центру «Магнус» молодь перекрила автомобільний рух по вулиці Городоцькій, невпинно курсуючи пішохідним переходом. Водіям, які висловлювали підтримку акції, роздавали інформаційні листівки, а на тротуарах стояли дівчата з високо піднятими плакатами «Свободу чесним!». Роздавши листівки, активісти вчасно щезли, залишивши «з носом» міліціянтів, які саме прямували до епіцентру корку, який утворився на Городоцькій.

У Сумах місцеві ультрас та патріоти провели несанкціонований марш та мітинг під обласним УМВС. Акція пройшла спокійно, а от після неї було затримано організаторів. Утім їм швидко вдалось довести відсутність порушення закону зі свого боку, і, як жартома повідомляють сумські активісти, «під час допитів жоден міліціонер не постраждав».

Організатори Всеукраїнської акції «Свободу чесним!» розповідають також, що в інших містах акції пройшли у різний спосіб. Так, у Тернополі намалювали графіті «Свободу чесним Павличенкам», у Чернігові акція почалась ще на футболі з розгортання тематичного банеру і відповідного скандування, а завершилась маршем. Лучани називають свій марш «експромтом», який стихійно трапився як доважок до пікетування Главку обласної міліції Волині. У Вінниці активісти подібно до львів’ян перекривали дорогу, а у Кривому Розі роздавали листівки з інформацією про родину Павличенків.

На запитання «Що далі будете робити?» молодь на київській акції рішуче відповідає — «Боротись!», проте свої плани повністю не розкриває. «Ми ж розуміємо, що одна акція протесту нічого системно не змінить. Це перша наша глобальна дія. Далі — більше, ми не залишаємо своїх у біді!» — підсумовує один з організаторів протесту Олексій.

У приятеля Сергія Павличенка ми все ж цікавимось, як вдалось організувати синхронну акцію одразу в десяти містах, піднявши на ноги купу людей. Хлопець повчально здіймає вказівного пальця і, посміхаючись, промовляє: «Со–лі–дар–ність! Пам’ятаєте?».

Ольга ХУДЕЦЬКА