30 травня у прокуратурі Жовтневого району Дніпропетровська проводилася очна ставка між людьми з різними «ваговими» категоріями. З одного боку — скромний сільський підприємець iз віддаленого Апостолівського району Юрій Слобода, а з другого — суддя Апеляційного суду Дніпропетровської області Василь Коваленко, який донедавна очолював місцевий військовий суд Дніпропетровського гарнізону, нині вже розформований. По завершенні такого спілкування обоє відбули у різних напрямках. Василь Коваленко поїхав на своє робоче місце, а селянина відразу було затримано. Через півтори доби рішенням Жовтневого райсуду Дніпропетровська пана Слободу запроторили до слідчого ізолятора до завершення досудового слідства.
Де ж могли перетнутися шляхи дрібного підприємця з сільської глибинки і високопоставленого служителя Феміди? Усе почалося зовсім не через суддю, а через його молодшого брата Анатолія, який мешкає у тому ж селі Мар’янське, що й Слобода. Як розповідає Юрій, з 2004–го по 2007 рік він своєю технікою обробляв близько трьохсот гектарів землі, орендованої у селян Анатолієм Коваленком. Однак з обіцяним розрахунком замовник всіляко зволікав. Коли ж борг досяг 450 тисяч гривень, терпець у Слободи увірвався. Їхня родина опинилася у неабиякій скруті, адже шостий рік була змушена витрачати немалі кошти на лікування враженого вродженим дитячим церебральним паралічем сина, якому нещодавно зробили вже шосту операцію, і батьки живуть надією на одужання дитини.
У червні 2007 року Юрій Слобода побував у Дніпропетровську у Василя Коваленка, тоді ще голови військового суду Дніпропетровського гарнізону, а повернувшись додому, розповів стривоженій дружині, що полковник юстиції погрожував розорити вщент їхню родину, якщо Слобода не погодиться віддати дві третини вартості своїх сільгоспмашин та інвентаря його молодшому братові Анатолію та їхньому дядькові — пенсіонеру Івану Наумчику. Сам Василь Дмитрович при зустрічі з автором та власкором газети «Сільські вісті» Миколою Нечипоренком не заперечив свого втручання в суперечку між його братом і Слободою, хоча й обмовився, що він просто хотів обох підприємців помирити. І навіть вручив нам ксерокопію вже підготовленого тексту заяви з умовами такого «перемир’я», яку він тоді ж вручив Слободі з пропозицією її підписати.
Сам Слобода теж показав нам ту заяву, яку, запевнив, йому вручили саме у військовому суді. Цитуємо її дослівно: «Я, Слобода Юрій Вікторович, згідно прийнятих в усній формі домовленостей між повноправними учасниками моєї підприємницької діяльності, де кожний однаково вніс свою частку в розвиток мого бізнесу, даю свою добровільну згоду на те, щоб все майно, техніка, запчастини та матеріали, придбані мною за період роботи та для роботи Приватного Підприємця, в зв’язку з реорганізацією підприємства були погоджені та розділені однаково порівну в грошовій формі зі сторонами учасниками моєї підприємницької діяльності. Провести розрахунок майна в письмовій формі та розділити незалежно від реєстрації з розрахунку 1/3 частина кожному з трьох учасників моєї підприємницької діяльності. 15.07.2007 р.»
Праворуч на аркуші паперу вже був відбиток круглої печатки з написом «суб’єкт підприємницької діяльності — фізична особа Коваленко Анатолій Дмитрович, ідентифікаційний код 2467906495» і підписи його та рідного дядька І. Р. Наумчика, які немовби були в одній упряжці зі Слободою згідно «з усною домовленістю». Юрій про те, щоб на таку пропозицію пристати, навіть гадки не мав. Отож свого підпису не поставив.
У відповідь Анатолій Коваленко зібрав у Мар’янському працівників свого приватного підприємства та Слободи, з якими немовби прийняли рішення, зафіксоване у «протоколі № 1»: «...Враховуючи характер агресивних дій Слободи та запобігаючи подальшому пошкодженню майна, а також техніки, яка обманним шляхом була зареєстрована на Слободу, а купувалася за кошти Коваленка, з метою недопущення її пошкодження та викрадення Коваленко заявив, що прийняв рішення та наказав сторожам заборонити перебувати Слободі на території мех. току та закрити доступ до техніки, перекривши прохід до неї плитами».
Наказав — зробив. Техніку Слободи обклав блоками, а його самого звелів не пускати на тік до машин. Хоча й не мав для таких дій ані підстав, ані прав. Бо Слобода нарівні з Коваленком був законним власником половини купленого мехтоку колишнього колгоспу. Отож коса найшла на камінь серйозно.
Тільки після рішення Апостолівського райсуду з допомогою держвиконавців та у присутності працівників міліції Слобода зміг звільнити заблоковану техніку і перевезти її на власне подвір’я. Але полегшало ненадовго. Навесні 2008 року іншим рішенням того ж суду було незаконно (Апеляційний суд Дніпропетровської області пізніше все скасує) забезпечено позов Коваленка про заборону Слободі цією технікою користуватися. Отож сільгоспмашини, на яких підприємець мав би заробляти собі і своїй родині на прожиття, опинилися під домашнім арештом, зняття якого Юрій чекає й досі. Бо після вищезгаданого скасування арешту Апеляційним судом справу було направлено на новий розгляд до Апостолівського райсуду, де арешт негайно... поновили.
А 11 квітня нинішнього року Жовтневою районною прокуратурою порушується кримінальна справа вже за зверненням нинішнього... судді Апеляційного суду Дніпропетровської області Коваленка В. Д. «щодо завідомо неправдивого повідомлення про вчинення ним тяжкого злочину з боку Слободи Ю. В.». І селянин опиняється у слідчому ізоляторі. Слободі інкримінується «власноруч підписана» і «письмово повідомлена» заява від 17 грудня 2010 року, направлена прокурору Дніпропетровської області Наталі Марчук «щодо протиправних дій голови місцевого військового суду Дніпропетровського гарнізону Коваленка Василя Дмитровича».
Такою ж підставою для звинувачення й арешту селянина прокурори вважають і «скаргу на непослідовні дії працівників обласної та військової прокуратури при розгляді заяв громадян», яку підприємець 5 березня 2011 року знову ж таки «власноручно підписав» і відправив у столицю Генпрокурору. «Я прошу Вас доручити компетентним особам відомства розібратись у даній ситуації»,— це і все, чого вимагав Юрій Слобода.
Адже, починаючи з 2007 року, працівники відділів міліції і прокуратур Апостолівського, Нікопольського, Криворізького районів та області, а також Генпрокуратури вже одержали від Анатолія та Василя Коваленків і деяких їхніх родичів близько двадцяти звернень iз приводу «злочинних діянь Слободи». Навіть побіжний огляд їх змісту та відповідей правоохоронців мимоволі схиляє до думки, що тут «завідомо неправдивого» куди більше. Якщо не все.
Що Юрієві тільки не приписували — і підпал стерні на полі Анатолія Коваленка, і спричинення смерті громадянинові Авдюшкіну, який, з’ясувалося тоді ж, близько десяти (!) років тому звечора перепив, внаслідок чого й помер; і крадіжку автомобіля ВАЗ — 2106; і замах на вбивство; і заподіяння тілесних ушкоджень; і стрілянину...
«Одночасно повідомляю, що мій брат Коваленко А. Д. мені скаржився на те, що Слобода Ю. В. відносно нього та дяді Наумчика І. Р. вчинив шахрайські дії, заволодів майном та коштами, неодноразово погрожував вбивством, стріляв з рушниці 15.12.2007 р. по двоюрідному брату Коваленку В. М., побив останнього з дружиною та братом, а також скоїв вбивство гр. Артюшкіна (так у заяві. — Авт.), скоював викрадання легкових автомобілів, один з яких знайдено у нього в копиці сіна працівниками міліції. З цього приводу братом раніше подані відповідні заяви до правоохоронних органів», — це рядки зі звернення полковника юстиції Василя Коваленка до колишнього Генпрокурора Медведька на бланку... військового суду. Проте жоден факт iз цього щедрого переліку діянь, начебто вчинених Слободою, не підтвердився. Однак прокуратура Жовтневого району нічого «завідомо неправдивого» у заявах і скаргах Коваленків не знаходить.
Василь Коваленко, тоді ще голова військового суду, 19 серпня 2008 року вже звертався і до прокуратури Жовтневого району з проханням притягти Слободу до відповідальності за статтю «Апостолівське правосуддя», опубліковану на одному інтернет–сайті. Хоча сам Юрій тоді навіть комп’ютера вдома не мав і не має дотепер. А подібні публікації про діяння Коваленків тоді з’явилися у столичних друкованих виданнях «Робітнича газета», «Вечірні вісті», дніпропетровських «Ліца» та «Батьківщина».
Така увага до скромної персони фермера з сільської глибинки пояснювалася дуже просто — Юрій Слобода влаштував у Дніпропетровську під пам’ятником Тарасу Шевченку імпровізовану прес–конференцію, на якій звернувся до журналістів з проханням допомогти йому визволити з–під арешту затримані напередодні жнив комбайни і дозволити зібрати урожай у фермерів. Однак ніяких спростувань від вказаних ЗМІ Василь Коваленко не зажадав.
«Приватного підприємця утримують в СІЗО Дніпропетровська за брехню. Йому пред’явлені звинувачення за ст. 383, ч. 2 Кримінального кодексу (завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину суду, прокурору, слідчому чи органу дізнання, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або зі штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені з корисливих мотивів)», — зазначив iз приводу нашумілого затримання сільського підприємця заслужений юрист України Микола Бесараб. — У цьому злочині його звинувачує громадянин Коваленко Василь, який вважає, що Юрій Слобода оббрехав його перед Генпрокуратурою. Судова тяганина між суддею, його рідним братом і Юрієм Слободою триває вже декілька років. Брати претендують на техніку фермера. Вони вже вісімнадцять разів писали заяви в міліцію на підприємця, звинувачуючи його в різних злочинах, починаючи від підпалу стерні і закінчуючи вбивством людини. І всі вісімнадцять разів у порушенні кримінальної справи проти Юрія Слободи було відмовлено через відсутність складу злочину. На дев’ятнадцятий раз справу таки порушили. Чи не є це банальною помстою?»
Ірина Слобода, дружина Юрія, розповіла журналістам, що вони тепер iз двома дітьми, один iз яких — інвалід, не з власної волі мусять перебиватися справді з хліба на воду на її скромну вчительську зарплату.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
