Ще позаминулого року я звернувся до голови Державної служби з питань кінематографії України Ганни Чміль, а потім до міністра культури Михайла Кулиняка з проханням профінансувати мій фільм–портрет про видатного діяча української культури, Героя України, колишнього міністра культури Івана Михайловича Дзюбу, який 26 липня цього року відзначатиме свій 80–річний ювілей. Однак це питання відклали через брак державного фінансування. Оскільки часу гаяти було не можна, я за допомогою Національної кіностудії ім. О. Довженка і за власні гроші зняв цей фільм, заборгувавши людям, що брали участь в створенні стрічки, 78 тис. грн. Повторне звернення до профільного органу, яке тепер перейменували у Державне агентство України з питань кіно, надіслав уже новому керівнику — Катерині Копиловій, яка ще не так давно очолювала невеличку приватну дубляжну фірму. Мені відписали: «Відповідно до нового Порядку конкурсного відбору кінопроектів, що претендують на отримання державного фінансування, кожен із них має пройти процедуру конкурсного відбору».
Але ж пані Копилова не дотримувалась цього Порядку, коли заплатила без усіляких конкурсів й навіть угод купу грошей Олександру Роднянському, продюсеру поганого, нікому не потрібного, навіть ганебного (бо в ньому паплюжиться пам’ять героїчних ліквідаторів Чорнобильської катастрофи) фільму «В суботу», який не те що не отримав головну нагороду міжнародного Берлінського кінофестивалю, а навіть будь–якого другорядного призка. А дала пані Копилова цьому нудному непотребу понад 12 мільйонів українських бюджетних гривень (згідно з висновком Рахункової палати України, таку суму Держагентство профінансувало станом на 29 квітня)! Це або карний злочин, пов’язаний iз грандіозним «відкатом», або відверте глупство, що теж не личить голові Державного агентства України з питань кіно. На засіданні колегії Міністерства культури, де їй м’яко вказали на цей факт, вона з викликом заявила: «Я це зробила за вказівкою Кабінету Міністрів!» І дивно, що ніхто не наважився запитати, хто конкретно їй таке вказав.
Фільм був закінчений у вересні 2010 року, а українські гроші йому переказали у грудні. Тобто вклали гроші не у виробництво цього фільму, а лише в один рядок у його титрах, щоб зазначити участь України. Не хочу вважати людей, які таке вчинили, повними безумцями, тому думаю, що Олександр Роднянський (продюсер з російської сторони. — Ред.) з 13,4 млн. грн. (остаточна сума внеску Держагентства) одержав не більше п’яти (він колись озвучував саме таку суму). А 8,4 мільйона залишились на рахунку української фірми Sota Cinema Group, через яку невідомо для чого перераховували Роднянському гроші. Може, для того, щоб сховати кінці у воду? Адже володар цієї кінофірми Олег Кохан, як кажуть, категорично відмовився дати для ревізії Рахункової палати фінансові документи своєї фірми. Здається, сказав, що це комерційна таємниця. Проте свій висновок цей орган видав, констатувавши неефективне використання бюджетних коштів, хоч це дуже м’яко сказано.
Тобто все це можна характеризувати чи як психічну хворобу, чи як привласнення державних коштів у особливо великих розмірах. А це вже кримінал. Однак ніхто не став звертатися до прокуратури. Чи через легковажну недбалість, чи через натяки пані Копилової про свій дуже високопосадовий «дах». Києвом ходять чутки про її «ділові» зв’язки з впливовим «регіоналом» Денисом Ржавським, а через нього — з сином Президента Віктором Януковичем–молодшим.
І на завершення. Як виявилося, до мого звернення пані Копилова не знала, хто такий Іван Дзюба, хоча його великий портрет висить на другому поверсі Міністерства культури. Ювілей Дзюби наближається впритул. Здавалося б, що заважає придбати фільм, присвячений його 80–річчю? Зроблений він цілком нормально, бо я маю великий досвід у створенні таких стрічок: про славетного монументаліста Михайла Бойчука, про поета Миколу Бажана, про композитора Сергія Прокоф’єва, про видатного діяча УНР Арнольда Марголіна, про геніального актора Дмитра Мілютенка. До того ж, якщо в середньому такий фільм–портрет тепер коштує 300 тис. грн. (тоді як на фільм про співачку Марію Стеф’юк держава виділила 1,5 млн. грн.), то моя стрічка обійшлася всього в 78 тис. грн. Чому б тоді державі не придбати її буквально за безцінь?
У висновку колегії цього органу йдеться: «Ухвалення неефективних рішень і недолуге управління державними коштами, виділеними на створення і розповсюдження національної кінопродукції за держзамовленням у 2008—2010 роках, дають підстави стверджувати про доведення галузі до розвалу і занепаду», — передає «Український тиждень». «Загалом обсяги державного замовлення у натуральних показниках у 2008 році виконані на 91,4%, у 2009 році — на 75%, у 2010 році — на 3,7%... Недосконала й неефективна в кінцевому підсумку система виконання держзамовлення зі створення і розповсюдження національних фільмів призвела до неефективного, з порушеннями законодавства, використання 63,3 млн. грн. (70,5%) із майже 90 млн. грн. державних коштів, спрямованих за три останніх роки у галузь національного кіновиробництва», — підсумували у Рахунковій палаті.
Колишню Арку дружби народів у Києві Міністерство культури України визнало такою, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих памʼяток України. Монумент втратив статус памʼятки історії і тепер його можна демонтувати. >>
Пункт закону про медіа, який посилює вимоги щодо використання державної мови в ефірах українськомовних програм набере чинності 17 липня. Він допускатиме іноземні мови на телебаченні лише у вигляді окремих слів чи виразів. >>
У Львові завершився архітектурний конкурс на проєкт меморіального комплексу військових поховань Героїв України на вулиці Іллі Мечникова. Переможцями стала команда архітекторів з Хмельницького — Віктор Голубєв та Дмитро Райфшнайдер. Конкурс тривав три місяці. >>
Нарешті у кінотеатрах з 9 травня можна подивитися художній фільм «Будинок «Слово». >>
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
У Черкаському обласному музеї «Кобзаря» тамтешня колекція мистецької шевченкіани збагатилася ще однією картиною — портретом Тараса Шевченка. >>
