У бiй проти москалiв... веде Суворов?
Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>
Керувати бойовою машиною піхоти — справа нелегка.
Йдеться, звісно, не про святкову хаотичну стрільбу з різних видів зброї у небо з нагоди Дня журналіста, яке «акули пера» відзначали учора, а про справжні військові змагання. Напередодні свята Міноборони запросило журналістів, що висвітлюють діяльність силових структур (у тому числі й українського війська), взяти участь у змаганнях із військовослужбовцями–контрактниками під промовистою назвою «Журналісти захищають Вітчизну». Місце проведення — відомий 169–й Навчальний центр Сухопутних військ ЗСУ, що у селищі Десна на Чернігівщині. За задумом Департаменту преси та зв’язків зі ЗМІ Міноборони, цивільні журналісти мали зануритися у будні військового вишколу, а також перевірити свої вміння та навички зі стрільби на влучність, метання гранат, одягання протигазів тощо. Задум вдався. Незважаючи на неймовірну спеку, змагання проходили жваво та у запеклій боротьбі.
Прибувши до Навчального центру «Десна», виїжджаємо на полігон. Оскільки бажаючих позмагатися виявилося більше, ніж очікувалося, журналістську братію поділили на дві команди: працівників пера (друковані ЗМІ) та мікрофона (телевізійники). Третю команду сформували з місцевих професійних вояків–контрактників. Урочисте шикування, напутні промови речника Міноборони Олександра Клубаня та начальника навчального центру «Десна», генерал–майора Віктора Бокія і — вперед! За колегами ледь встигає четверта «неофіційна» група журналістів–спостерігачів. Вони «відстрілюються» традиційно — лише зі своїх фото– та телекамер.
Кожна група йде на свою ділянку. Команда газетярів спочатку мала вправлятися у стрільбі зі снайперської гвинтівки Драгунова (СГД) та автомата Калашникова (АК–74). Але не раніше, ніж проведено інструктаж з техніки безпеки. Інструктори детально розповідають про кожен з видів стрілецької зброї, калібри куль, тож на згадку прийшли уроки з початкової військової підготовки у школі, військові збори в університеті тощо. Згадалося, як наприкінці 80–х років минулого століття автор старанно перемальовував зі шкільного підручника на обкладинку зошита і ту ж СГД, і класичний АК–74. Скільки часу минуло, а на озброєнні сучасних українських вояків усе та ж стрілецька зброя, що й за часів військових дій Радянської армії в Афганістані.
«Снайперські гвинтівки вже є й кращі, а от «калашу» рівних поки що немає», — зауважує інструктор і переходить до кулемета Калашникова. Після інструктажу група вдягає важкі бронежилети та каски. Під розпис отримуємо по вісім патронів до снайперської гвинтівки й заряджаємо їх у магазин. По команді іншого інструктора разом із колегою швидко виходимо на свої бойові позиції. Упор лежачи, приєднати магазин, поставити на запобіжник, пересмикнути затвор — усі дії виконуються чітко та під наглядом. І жодної самодіяльності. «Оптику близько до ока не притискати, буде віддача і синець», — ледь не втретє нагадує військовий.
І ось з’являються фігури мішеней. Перші дві поцілені майже одразу. А от третя так і не піддалася — кулі лягли поруч. Майже те ж саме і під час стрільби з АК–74 на іншій позиції. Щоправда, тут вже можна дещо поекспериментувати: кілька одиночних пострілів та кілька коротких черг. Адже патронів на «калаш» видали більше — дванадцять. Як заворожена, і тут не піддається третя мішень умовного кулеметного розрахунку противника. Вже відстрілявшись і збираючи гільзи (здати під розписку треба рівно дванадцять!), зауважую майору, який коригував стрільбу, що гарно прицілитися трішки заважає каска. «А хто казав, що в армії легко?!» — напівжартома відповідає той загальновідомою фразою.
З пістолета Макарова вже стріляємо без «броників». П’ять пострілів, й одразу перевірка результату. У цьому виді змагань відзначитися не вдалося жодному з репортерів, найкращі результати — у контрактників. Для автора втіхою було вже те, що він поцілив одну десятку.
А от вправи з метання учбової гранати найкраще виконала команда газетярів. Адже одразу два кидки по трьох фігурах на відстань 25 метрів з окопу були виконані на «відмінно». Граната мала і запал, і кільце, а після кидка легенько вибухала, немов петарда, й випускала димок. Майже як справжня, тільки без осколків.
Змагання завершено, але бажаючі мають змогу опанувати керування бойовою машиною піхоти (БМП). За кермом можна зробити умовне півкілометрове коло пошани в лісі. Стрибок на гусеницю, шлем танкіста — на голову й одразу — в люк. Механік–інструктор нависає над головою із заднього люка й пояснює, що керувати БМП ще легше, ніж авто. «Педалі зчеплення, гальма та газу — усе, як у звичайному легковику, — каже він й одразу жартує. — От тільки коробка не автомат, механічна. Їхати будемо на другій передачі, більше не дозволено!».
Перші «тестові» враження від БМП: їхати м’яко, немов на перині. Бойову машину під час крутого спуску та підйому на «горбатій» піщаній дорозі взагалі не підкидає. Що й казати, майже дванадцятитонна БМП міцно притискається до землі. Тож катанням на «беемпешці» усі були задоволені. А якою щасливою виглядала одна з журналісток, коли, припаркувавшись поруч із танком, вилазила з люка. Дівчина взагалі не мала прав і про водіння мала приблизне уявлення!
Нарешті підсумки. Перше місце очікувано вибороли професіонали військової справи — контрактники 169–го Навчального центру Сухопутних військ ЗСУ. Друге місце посіли телевізійники. Команда газетярів, разом із журналістом «УМ», втішилася «бронзою». Від срібних призерів ми відстали лише на кілька балів! Що цікаво, трохи відірватися від нас команді аудіовізуальних ЗМІ вдалося завдяки телеоператорам, які продемонстрували найкращі результати у стрільбі зі снайперської гвинтівки. Хлопці, вочевидь, не відчули різниці між фокусом телекамери та фокусом оптичного прицілу.
Найвлучнішим із них виявився оператор телерадіокомпанії «Україна» Андрій Романюк. Натомість у стрільбі з автомата Калашникова не було рівних фотокореспонденту газети «Голос України» Олександру Клименку. А в особистій першості у змаганнях з метання учбової гранати перше місце виборов шеф–редактор журналу «Камуфляж» Юрій Яременко. Утім, як найрезультативніші бійці журналістського фронту, так і їхні колеги–«середнячки» отримали від організаторів змагань грамоти та цінні подарунки — кепки, футболки та солдатські фляги із символікою Навчального центру «Десна».
«Нам би вас усіх сюди, в «Десну» на три тижні, і ви стали б кращими!», — похвалив журналістів один з командирів Навчального центру. Жирну крапку в змаганнях поставив смачний обід польової кухні. Гостей частували деснянською юшкою, солдатською кашею та офіцерським шашликом.
Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>
Смерть, яка могла стати його смертю, Володимир Муляр тепер бачить часто — запис відеосюжету горезвісного російського каналу «Анна ньюс» він скачав собі у смартфон як пам’ять про пекло, пережите на трасі Бахмутка. В другій половині жовтня 2014 року саме тут була найгарячіша точка АТО — легендарний 32-й блокпост, крайній форпост українських Збройних сил, що на два тижні опинився в оточенні терористів. >>
Тим, хто в непростих умовах став до зброї рік тому, потрібна заміна. Саме з цією метою військові комісаріати виконують нові завдання з комплектування Збройних сил України та інших військових формувань. Цими днями завершується перший етап четвертої черги часткової мобілізації. >>
Олексій Дурмасенко, боєць 93-ї окремої механізованої бригади, став відомим за тиждень до своєї смерті, коли дав інтерв’ю «Радіо «Свобода» під час приїзду до рідного Києва в короткострокову відпустку. Перед тим 25-річний солдат із позивним «Динамо» пройшов бойове хрещення як «кіборг»: упродовж 12 діб захищав Донецький аеропорт, цей «український Сталінград Донбасу». >>
Не на схід, а на захід відбув позавчора з Києва ешелон із першою командою мобілізованих у рамках першої в цьому році черги мобілізації. «Будуть і наступні відправки, але кожна — спочатку в навчальні центри, а не в АТО. Усі мобілізовані проходитимуть через навчання. Від 30 до 45 діб триватиме бойове злагодження», — пояснює Віталій Чекаленко, комісар Дарницького районного військового комісаріату. >>
Його позивний — Кола. Донедавна він полюбляв цей напій. Тепер не п’є — не може. Бо в Маріуполі в блокаді, коли вже не було води, довелося не раз на колі «мівіну» запарювати... >>